Соціальні послуги та організаційно-правові форми їх надання

Анотація

У статті розглянуто деякі питання організаційно-правових форм реалізації особами права на соціальні послуги. Базуючись на Конституції України, проведено аналіз законодавства, яке регулює механізми надання соціальних послуг. Аргументовано, що для забезпечення єдності у використанні юридичних понять нормами національного законодавства, поняття соціальних послуг, яке передбачене Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” потребує змістовного узгодження із Законом України “Про соціальні послуги”. Надання соціальних послуг в межах відповідного механізму як складової організаційно-правової форми загальнообов’язкового державного соціального страхування законодавчо не передбачено. Доведено, що чинне законодавство про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в частині надання соціальних послуг потерпілим від нещасного випадку на виробництві є синхронізованим із законодавством про соціальні послуги з питань оцінювання потреби особи у соціальних послугах, видів соціальних послуг та процедури закупівлі цих послуг. Специфікою є той факт, що вичерпно визначені соціальні послуги (догляду вдома та натуральної допомоги) в межах програм соціального страхування від нещасного випадку на виробництві можуть бути компенсовані грошовою сумою у фіксованому розмірі, встановленому у законодавстві. З’ясовано, що послуги, які надаються роботодавцями у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, не є соціальними за сутністю. Це – допомоги чи компенсації, або програми чи заходи сприяння зайнятості населення. Рекомендовано відповідні зміни у ст. 24 Закону України “Про зайнятість населення”, а також у постанову Кабінету Міністрів України № 237 від 17.03.2023 р. Автор виснує, що соціальні послуги як вид соціального захисту в Україні надаються в межах організаційно-правової форми бюджетне забезпечення за кошти місцевих та регіональних бюджетів. Натепер Державний бюджет є фінансовим джерелом закупівлі соціальних послуг винятково в рамках експериментальних проєктів запровадження нових соціальних послуг, які мають загальнонаціональне значення. Зроблено висновок, що інституційний підхід бюджетного фінансування механізмів надання соціальних послуг зменшує ефективність таких послуг, не сприяє розвитку ринкового механізму у сфері надання соціальних послуг, не запускає механізм конкуренції у цій сфері тощо, тож потребує перегляду та передусім законодавчого реформування бюджетних норм у цій сфері.