Поняття “force-majeure” за правом України, Великої Британії та США

Анотація

В стаття аналізується поняття форс-мажор передбачене у статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» № 671/97-ВР від 2 грудня 1997 року, у якій визначено перелік обставин, що підпадають під поняття «форс-мажорних обставин». Цей перелік є достатньо широким, проте не є вичерпним. Разом з цим, такого переліку форс-мажорних обставин не існувало до 2 вересня 2014 року, і цей перелік з’явився у зв’язку з антитерористичною операцією на сході України після набрання чинності Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 2 вересня 2014 року. Наголошено, що у Цивільному кодексі України не передбачено тлумачення такого поняття як «непереборна сила» чи «форс-мажорні обставини». У Господарському кодексі України на противагу Цивільному кодексові зазначено, що не є надзвичайними та невідворотними обставинами. Порівнюючи застосування поняття форс-мажор за українським правом та правом Великої Британії зазначено, що в законодавстві Великої Британії не передбачено поняття «форс-мажор», оскільки форс-мажорні обставини мають бути передбачені контрактом. Визначено, що судові органи Великої Британії оперують таким поняттям як «фрустрація», а судові органи Сполучених Штатів Америки – поняттям «комерційна недоцільність», які за своєю суттю наближені до доктрини форс-мажорних обставин, хоча і містять деякі відмінності. А саме: доктрина форс-мажорних обставин стосується відповідальності за невиконання чи неналежне виконання, і зазвичай є чітко визначеною у законодавстві, як і доктрина комерційної недоцільності у Сполучених Штатах Америки. У той же час, доктрина «фрустрації» чітко не передбачена законодавством Англії. Окрім цього, такі доктрини також стосуються різних наслідків: доктрина форс-мажорних обставин може бути застосована тоді, коли йдеться мова про звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання, тоді як доктрина фрустрації та доктрина комерційної недоцільності радше стосуються невиконання зобов’язання в цілому, і навіть між цими двома доктринами існують певні відмінності, про що було зазначено судом у справі The Aluminum Co. of America (ALCOA) v. Essex Group Inc. Доктрина фрустрації може бути застосована тоді, коли, якби сторони знали про зміну обставин та їхній вплив на відповідне зобов’язання, вони б не стали стороною такого зобов’язання. У свою ж чергу, доктрина комерційної недоцільності більше належить саме до комерційної складової зобов’язання, і стосується невигідних (у фінансовому плані) наслідків для однієї зі сторін.