Природно-правовий та позитивістський тип праворозуміння при розкритті категорії правосуб’єктності професійних учасників ринків капіталу

Анотація

Дана стаття ставить за свою мету проаналізувати основні філософські концепти які застосовуються в осмисленні правової категорії правосуб’єктності та провести описове дослідження сформованих понять щодо даної категорії які переважають у вітчизняній науці. Автор статті обґрунтовує позицію за якою в основі підходів до теоретико-правових напрацювань категорії універсальної правосуб’єктності юридичних осіб має лежати природно-правовий тип праворозуміння. При цьому в статті проводиться аналіз підходів до розуміння правової категорії правосуб’єктності вітчизняних авторів та відповідні підходи співставляються з підходами що панують в країнах Заходу. В подальшому автор намагається обґрунтувати доцільність виокремлення виключної правосуб’єктності зважаючи на позитивістський підхід який закладається в основу при конструюванні моделі виключного виду правосуб’єктності професійних учасників ринків капіталу. На нашу думку, встановлення виключної правосуб’єктності юридичних осіб є обмеженням з боку держави їх універсальної правоздатності, як здатності бути учасниками певних цивільно-правових відносин зважаючи на суспільну важливість виду діяльності яку здійснюють відповідні суб’єкти. Адже саме від належного функціонування ринків капіталу залежить фінансова стабільність країни. Ринки капіталу, на рівні з товарними ринками, безпосередньо впливають на формування курсу валют шляхом залучення іноземних інвестицій в економіку країни. Також вони можуть бути каталізатором економічного росту акумулюючи фінансові ресурси населення країни задля створення капіталоємних виробництв з високою доданою вартістю кінцевої продукції. Проте досягнення таких результатів залежить від зваженої політики держави в сфері регулювання діяльності професійних учасників ринків капіталу. Саме з метою обмеження спекулятивної природи таких суб’єктів та забезпечення сталого економічного розвитку здійснюється звуження обсягу їх правоздатності шляхом встановлення прямої вказівки в законі на види діяльності які можуть здійснюватися ними.