Зміст права на безпечне для життя та здоров’я довкілля: приватноправовий підхід

Анотація

Стаття присвячена аналізу змісту права особи на безпечне для життя та здоров’я довкілля. Проаналізовано наукові підходи до визначення його змісту. Встановлено наявність щонайменше трьох підходів: у вузькому значенні, – як екологічного права особи; як право особи на безпечне довкілля, яке включає право на безпечні продукти харчування та побуту, на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо та в широкому сенсі, – як право на безпекове середовище існування людини. Обґрунтовано, що право на безпечне для життя та здоров’я довкілля варто розуміти у широкому сенсі, яке наближене до права особи на безпеку, яке наразі ще не набуло нормативного закріплення, проте, широко обговорюється в наукових школах. В статті автор пропонує визначення довкілля як середовища існування людини (фізичного, природного, соціального, віртуального та ін.), яке має бути безпечним через вжиття державою «всіх можливих» заходів, спрямованих на забезпечення контролю ризиків та їх мінімізацію. Доведено, що право на безпечне для життя та здоров’я довкілля включає право особи на інформацію про стан довкілля, якість харчових продуктів, зокрема, на її збирання, зберігання та поширення. Останнє є конкретизацією права на інформацію, закріпленого ст. 34 Конституції України. Це дозволяє зробити висновок щодо комплексного характеру цього права. Такий підхід зумовлений прагненням законодавця відійти від застарілого підходу обмеження права на безпечне довкілля або виключно екологічною сферою, або лише правом на інформацію про стан довкілля. Зроблено висновок, що безпека в широкому розумінні є станом контрольованості ризиків, наслідком діяльності та заходів, орієнтованих на його досягнення. Аргументовано, що правова природа змісту правомочностей правоволодільця має пасивний характер і зводиться до права особи перебувати в зазначеному контрольованому (безпековому) стані середовищі. Відповідно, цим правомочностям протиставлений подвійний обов’язок: не порушувати існуючий стан безпеки, а на державі та її органах – додатковий обов’язок вчиняти дії в межах компетенції, спрямовані на створення та забезпечення таких умов (обов’язок мінімізувати і контролювати ризики та усувати небезпеки).