Право на інформацію: правові позиції Конституційного Суду України

Анотація

В статті виявлено правові позиції Конституційного Суду України щодо права кожного на інформацію. Акцентується увага на відомостях, які зібрані органами державної влади, органами місцевого самоврядування, в установах і організаціях, і які не є державною чи іншою захищеною Законом України «Про інформацію» таємницею та з якими кожна особа має право знайомитись щодо себе. Окремо фокусується увага на конфіденційній інформації (інформації з обмеженим доступом). Одним з видів конфіденційної інформації є медична інформація, яка з одного боку в особливих випадках, передбачених Основами законодавства України про охорону здоров’я, може бути розголошена членам сім’ї чи законному представнику пацієнта, а з другого боку відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «М.К. проти України» підтвердження лікарем того або іншого захворювання пацієнта члену його сім’ї навіть якщо він дізнався про нього від самого пацієнта – є втручанням держави у право особи на приватне життя і у випадку якщо йдеться про інфекційні захворювання кваліфікується як не здійснено «згідно із законом». Акцентується увага на тому факті, що такі ситуації виникають все більше при проходженні медичних оглядів військовослужбовцями та що є заборонні норми спеціального закону, які забороняють розголошувати медичну інформацію щодо певного переліку хвороб військовослужбовця його роботодавцю (військовій частині), командиру, членам сім’ї військовослужбовця.

Щодо конфіденційності інформації і про особу, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави, органів місцевого самоврядування, і про членів її сім’ї, правові позиції Конституційний Суд України є усталеними: абсолютно в кожному конкретному випадку визначається чи належить інформація про особу до конфіденційної; існують і гарантії захисту прав вище згаданих осіб, і додаткові правові обтяження, а тому держава покликана забезпечити баланс публічного та приватного інтересу.

Також в статті акцентується увага на тому, що навіть в умовах воєнного стану забороняється контроль (безпосередній; опосередкований) з боку інститутів публічної влади і за змістом, і за розповсюдженням інформації навіть якщо держава переслідує таку мету, як захист інформаційного простору від шкідливої на думку держави чи не потрібної для суспільства інформації. Практика Конституційного Суду України з цього питання є усталеною. Акцентується увага на тому, що в Україні для захисту інформаційного поля держави навіть в умовах війни не може застосовуватись цензура – вона заборонена ч. 3 ст. 15 Конституції України.