Доступ жінок до правосуддя в Україні: невидимість проблеми

Анотація

У статті доступ жінок до правосуддя розглядається як невидима проблема, існування якої не помічається або заперечується. Випадки, коли жінки в аналогічних ситуаціях зазнають більш несприятливих правових наслідків, не сприймаються як пов’язані з гендерною нерівністю. Причини невидимості проблеми укорінені в радянському минулому, в патріархальних традиціях українського суспільства, а також у небажанні відмовлятися від міфів та стереотипів, відсутності належної рефлексії щодо минулого та відсутності культури публічного обговорення важливих суспільних проблем, маргіналізацією “жіночих” тем.

Щоб проілюструвати невидимість проблеми, авторкою використані результати узагальнення багаторічного досвіду виконання учасниками та учасницями тренінгів для суддів, працівників апарату судів та правоохоронних органів практичного завдання щодо проявів гендерної нерівності, які наведені у Концепції державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 № 1002-р. Зокрема, неналежний рівень забезпечення умов для гармонійного поєднання сімейних і професійних обов’язків сприймається як актуальна проблема лише тими особами, які безпосередньо залучені у виконання сімейних обов’язків; подібне спостерігається стосовно інших проявів нерівності жінок і чоловіків, що підтверджує думку, що сприйняття актуальності чи неактуальності конкретних проявів гендерної нерівності обумовлене власним досвідом особи. Наявність позитивної тенденції зменшення розриву сприймається як неактуальність певного прояву, оскільки “ситуація значно поліпшилася”, навіть якщо розрив залишається великим.

Окрім досвіду проведення тренінгів, для демонстрації невидимості проблеми використані також “історії з життя”, які ілюструють, зокрема, зверхнє, упереджене та сексистське ставлення до жінок на відповідальних посадах (рівня заступника міністра), особливо якщо порівняти його зі ставленням до чоловіків такого самого віку і статусу. Оскільки проблема, яка є невидимою, не має шансів бути вирішеною, авторка робить висновок, що уміння “помітити”, “побачити”, “зробити видимим”, “назвати”, “кваліфікувати” та под. – це перші кроки до її вирішення.