Ефективність як інструмент виміру правотворчості та її політики

Анотація

В науковій роботі автором зроблено спробу встановити методологічне значення категорії «ефективність» в частині виміру правотворчості та правотворчої політики. Акцентовано увагу на актуальності посилення наукової розробки питань методології вивчення правотворчості та її політики. Наголошено на тому, що правотворчість потребує систематичного аналізу, вдосконалення механізмів правотворчості та залучення широкого кола експертів для забезпечення ефективного функціонування правової системи. Враховуючи постійні зміни в суспільно-політичному житті нашої країни та необхідність адаптації законодавства до європейських стандартів, правотворча діяльність стає ще більш актуальним явищем, що не лише потребує свого наукового дослідження, але і виміру на предмет її ефективності. Тому актуальність тематики цієї наукової роботи зумовлюється як можливістю виміру ефективності правотворчості, так і необхідністю такого виміру задля надання всебічної оцінки практики правотворення в Україні.

Проведено аналіз поглядів вчених, які стосуються методологічного значення ефективності як інструменту виміру явищ правової дійсності. Підсумовано, що ефективність є багатовимірним інструментом, яка має встановити результативність як безпосередньо правотворчості (на мікрорівні), так і всієї правотворчої політики (на макрорівні). Відзначено, що правотворчість і правотворча політика можуть досліджуватись з точки зору їх ефективності, результати чого матимуть або предметний характер (ефективність правотворчості), або стратегічний характер (ефективність правотворчої політики). З точки зору методологічного значення, ефективність як інструмент виміру правотворчості і правотворчої політики, є самостійним: 1) способом виміру показників, які відображають результат функціонування правотворчості або правотворчої політики; 2) засобом виявлення та характеристики ролі і призначення правотворчості і її політики в соціально-політичному та правовому аспектах; 3) механізмом виявлення недоліків правотворчої діяльності та змісту правотворчої політики; 4) передумовою для обґрунтування шляхів вдосконалення правотворчої діяльності та змісту правотворчої політики.