Правовий статус та діяльність органів влади Української Народної Республіки в екзилі (кінець 1920 р. – 22 серпня 1992 р.): історико-правові аспекти

Анотація

Здійснено історико-правове дослідження правового статусу та діяльності органів влади Української Народної Республіки (далі – УНР) в екзилі (кінець 1920 р. – 22 серпня 1992 р.). Зроблено висновок про те, що, оскільки наприкінці 1920 р. органи влади УНР втратили вплив на населення внаслідок встановлення радянської влади на більшій частині українських територій та УНР фактично припинила своє існування, що було формально закріплено мирним договором між Річчю Посполитою Польською та Радянською Росією 18 березня 1921 р. у Ризі, органи влади УНР втратили статус державних та набули статусу громадських. Проаналізовано зміст прийнятого Радою Народних Міністрів і затвердженого Головою Директорії 9 січня 1921 р. нормативного акта під назвою «Закон про Раду Республіки», у якому Рада Республіки визначалася як «тимчасовий верховний орган народної влади, якому належить повнота влади». Органи влади УНР імітували державну діяльність: Рада Республіки – як законодавчий, Рада Народних Міністрів – як виконавчий орган влади, Голова Директорії – як глава УНР. Після припинення існування Ради Республіки у серпні 1921 р. функції органів влади УНР в екзилі здійснювали Голова Директорії та Рада Народних Міністрів. Досліджено зміст «Тимчасового закону про реорганізацію Державного Центру УНР в екзилі» від 10 червня 1948 р., у якому встановлено компетенцію складових частин Державного Центру УНР: Президента, Віце-президента, Уряду, Української Національної Ради. На основі аналізу змісту цього нормативного акта зроблено висновок про те, що Державний Центр УНР в екзилі формально мав статус громадської організації, втім удавав себе за орган державної влади та імітував державні функції. Відповідно до цього документа, Українська Національна Рада виконує «функції тимчасового законодавчого представництва». Взаємозв’язок між складовими частинами Державного Центру УНР в екзилі мав виявлятися в нормотворчому процесі та при формування Уряду. Передбачено політичну відповідальність Уряду перед Українською Національною Радою та Президентом УНР. Встановлено підзвітність Уряду перед Українською Національною Радою та підконтрольність Президенту УНР. Президент УНР був наділений правом розпуску Української Національної Ради за пропозицією Уряду. Органи влади, сформовані на підставі цього акта, мали статус громадських та здійснювали функції у міжнародній, нормотворчій, політичній, науковій та інших сферах.