Теорія поділу влад: проблеми і перспективи

Анотація

Статтю присвячено проблемам і перспективам теорії поділу влад. Окреслено загальні засади теорії поділу влад.

Вказано на той факт, що багатоманіття різновидів влади та видів соціальних норм і факторів, що їх забезпечують, дає підстави стверджувати, що поділ, як такий, апріорі притаманний феномену влади.

Зауважено, що питання поділу влад має важливе теоретичне і практичне значення та тісно пов’язане з класифікацією політичних режимів на тоталітарні, авторитарні, демократичні та ліберальні.

Звернуто увагу на ту обставину, що, всупереч усталеному стереотипу, поділ влади, у певних формах, існував задовго до часів Ш.Л. де Монтеск’є. Зазначено, що ідеї поділу влад задовго до Дж. Локка і Ш.Л. де Монтеск’є висловлювали ще Аристотель та Марсилій Падуанський. Обґрунтовано думку про те, що, насправді, поділ влад у тій чи іншій формі мав місце завжди, ще від самих початків державності, тож у XVII-XVIII ст. теорія поділу влад не виникає, а лише актуалізується у зв’язку з боротьбою буржуазії проти абсолютизму і феодально-клерикальних порядків. Зазначено, що існування поділу влад задовго до епохи буржуазного суспільства, свідчить, що поділ влад, як такий, не убезпечує суспільство від рабства і кріпацтва, сваволі і тиранії, інквізиції і гноблення, але, навпаки, може збільшувати кількість тиранів, незалежних один від одного.

Вказано, що поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілку не убезпечує суспільство від тиранії та узурпації влади однією партією, тоді як недовершеність поділу влади (зокрема, у країнах англосаксонської правової сім’ї) не перетворює державу на тиранію.

Звернуто увагу на критику теорії поділу влад у працях Ж. Бодена, Т. Гоббса, Г.Ф. Шершеневича, які стверджували, що дійсний поділ влад загрожує єдності держави.

Вказано, що теорія поділу влад суперечить основним властивостям державного суверенітету, визначеним Ж. Боденом, оскільки, якщо влада є обмеженою і розділеною на кілька гілок, то вона, таким чином, не може бути єдиною, верховною, абсолютною і постійною.

Окреслено історичний досвід різних смут, революцій та громадянських війн, що підтверджує справедливість викладених вище побоювань. Вказано, що поділ влад у державі може мати лише функціональний характер.

Зауважено, що надмірний поділ влад може паралізувати управління державою чи суттєво ускладнити систему органів влади та загострити боротьбу між ними, що сприятиме встановленню диктатури.

Вказано на справедливість тези Г.Ф. Шершеневича про те, що «правове самообмеження держави» є фікцією і зазначено, що, теоретично, обмеження держави правом є найбільш вірогідним у державах англосаксонської, релігійної чи традиційної правової сім’ї, де створюване державою законодавство не є головним джерелом права.

Услід за Б. Констаном констатовано, що, насправді, кількість гілок влади у державі є значно більшою, ніж 3, та зауважено, що, зокрема, у сучасній Україні можна говорити про 9 гілок влади, що породжує потребу у переосмисленні класичних постулатів теорії поділу влад та механізму стримувань і противаг, а також у розширенні і доповненні типології політичних режимів тощо.