«Кризові ситуації відновлювального періоду» як засіб правового регулювання переходу від воєнного часу до забезпечення воєнної безпеки у повоєнний період

Анотація

Одним з постулатів теорії систем є прагнення будь-якої системи до стабільного стану та уникнення хаосу. Стабільність пов’язана з подоланням криз, які вважаються перешкодою розвитку. Кризові ситуації можуть виконувати різні функції: руйнівну, що загрожує життєздатності системи; руйнівну, яка призводить до подальшого розвитку; і кризи, що є лише порушенням рівноваги.

У контексті переходу від відсічі збройної агресії до забезпечення воєнної безпеки у повоєнний період, доцільним є опис кризових явищ та ситуацій відновлювального періоду, який охоплює реальні кризи відновлювального періоду. Особливу увагу слід приділити класифікації криз, моделюванню їх розвитку, налагодженню кризових комунікацій та прийняттю рішень у кризових умовах, виробленню державної політики та стратегії кризового реагування, а також напрацюванню способів попередження криз.

Ситуаційні центри відіграють ключову роль у прогнозуванні безпекової ситуації, підготовці стабілізаційних операцій та координації дій різних структур безпеки і оборони. Їх завдання включають доведення рішень до особового складу та місцевого населення, організацію управління та взаємодії, інформування про розвиток подій та контроль виконання рішень. Центри також здійснюють збір та аналіз оперативної інформації для своєчасного реагування на кризові ситуації.

У юридичній науці поняття «криза відновлювального періоду» не є поширеним, однак воно може бути корисним для опису надзвичайних ситуацій у повоєнний період. Визначення таких криз повинно враховувати особливості впливу небезпечних чинників на національні інтереси. Сучасна концепція національної безпеки України передбачає інтеграцію різних секторів безпеки, включаючи економічні, політичні, соціальні та правові аспекти.

Відповідно до законодавства, система національної безпеки у відновлювальний період повинна бути організованою сукупністю суб’єктів, об’єднаних спільними цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів. Ці суб’єкти беруть участь у військово-цивільних відносинах, координують свої дії та розробляють стратегії кризового реагування.