Особливості винагороди адвоката за професійну діяльність в Україні та Німеччині

Анотація

Оскільки Україна вбачає одним із основних напрямків свого подальшого розвитку процес євроінтеграції, що підтверджується резолюцією європейського парламенту, відповідно до якої Україні надано статус країни-кандидата на вступ до Європейського Союзу, дослідження досвіду провідних країн Європейського Союзу (далі – ЄС) повинно стати певним базисом в процесі реформування судової влади, частиною якої є інститут адвокатури. Сучасне українське законодавство в контексті винагороди за професійну діяльність адвоката має суттєві недоліки та протиріччя, а стосовно так званого «гонорару успіху» судова практика є неоднозначною та змінювалася вже декілька разів за попередні роки. В той же час, інститут винагороди адвоката за його професійну діяльність потребує змін та уточнень ще і у зв’язку із тим, що основний категоріальний апарат, який використовується при регулюванні питань даного інституту, не узгоджений зі своїм європейським відповідникам, а тому призводить до виникнення законодавчих колізій в майбутньому під час більш тісного взаємозв’язку між Україною та країнами ЄС після того, як Україна набуде членства країн ЄС.

Дослідження історичного аналізу виникнення та розвитку інституту винагороди адвоката за його професійну діяльність, а також способів обчислення розміру та виплати гонорару адвоката, форм та методів, що сприяє всебічному дослідженню вказаного інституту. При цьому на базі порівняльного аналізу між досліджуваним інститутом в Україні та Німеччині доцільно розробити шляхи вдосконалення українського законодавства в цій ґалузі.

Окремо присвячено увагу так званому «гонорару успіху» адвоката за його професійну діяльність, досліджені питання застосування такого виду винагороди адвоката як в Україні, так і в Німеччині. На основі аналізу виокремлено ті питання, що потребують подальшого врегулювання на законодавчому рівні в Україні та виокремленню видів «гонорару успіху» на прикладі того, як це питання вирішене в країнах ЄС з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У статті використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, а саме: діалектичний метод, метод синтезу та аналізу, порівняльно-правовий метод, а також історичний та термінологічний підходи.