Еволюція судової практики в спорах про застосування податковими органами адміністративного арешту майна

Анотація

На сучасному етапі розвитку суспільних відносин, зокрема податкових, нагальним питанням залишається їх належна правова регламентація, яка повинна об’єктивно відповідати рівню (ступеню) їх розвитку та водночас цілком задовольняти потреби та інтереси не лише держави, суспільства, а і громадянина. Беззаперечно, податкові відносини, в межах яких здійснюється накладання адміністративного арешту на майно платника податків, не є винятком, оскільки під час реалізації матеріальних податкових норм, котрі в цілому закріплюють право застосовувати адміністративний арешт, його види: умовний, або ж повний, вичерпний перелік підстав, також використовуються конкретні процедури, які в цілому можуть об’єднуватися в окремий податковий процес і регламентовані саме процесуальними нормами, що носить специфічний характер і спрямовується на забезпечення процедур виконання податкового обов’язку. На сьогодні, як і переважній більшості держав світу, в Україні мають місце доволі часті випадки ухилення від сплати податків, зборів та обов’язкових платежів, що є проявом відсутності доброї волі громадян, спрямованої на належне виконання свого встановленого Конституцією України обов’язку щодо сплати податків. Усе це має своїм логічним та закономірним наслідком те, що уповноважені органи державної влади (контролюючі органи) отримують право на застосування передбачених правових засобів погашення податкового боргу.

В статті досліджується питання зміни усталеної судової практики в питанні формулювання поняття «спір про право» при розгляді заяв податкового органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного майна платника податків в окремому провадженні. Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду відступає від попередніх правових висновків, згідно яких оскарження в судовому порядку наказу на проведення податкової перевірки судами вважалось «спором про право», а відтак вони закривали окреме провадження за зверненням контролюючого органу. Досліджуються наслідки такої зімни судової практики та варіанти виходу із новоствореного юридичного колапсу.