Застосування принципу індивідуалізації та персоналізації у діяльності державної служби зайнятості: адміністративно-правовий аспект

Анотація

У статті досліджено та аргументовано використання принципу індивідуалізації та персоналізації у роботі Державної служби зайнятості, що функціонує як орган виконавчої влади. Автор розглядає підходи до індивідуалізації та персоналізації як ключових елементів державної політики щодо забезпечення працевлаштування та регулювання ринку праці. Автор підкреслює, що аналіз принципів, які керують діяльністю Державної служби зайнятості, є фундаментальним і критично важливим аспектом для організації та ефективного функціонування цієї установи. У статті проаналізовано значення та застосування принципу індивідуалізації та персоналізації у діяльності Державної служби зайнятості в Україні з адміністративно-правової перспективи. Наголошено на важливості встановлення чітких нормативних визначень цих принципів, оскільки вони визначають базові стандарти та норми для функціонування державних органів. Зокрема, недостатня регламентація може призвести до розбіжностей в їх розумінні та застосуванні, ускладнюючи планування та організацію діяльності. Здійснено аналіз міжнародного досвіду застосування принципу «кейс-менеджменту» та вказано на необхідність впровадження індивідуально орієнтованих методів підтримки для кожного безробітного в Україні. Особливий акцент зроблено на нововведеннях, зокрема на реформі організаційної структури Державної служби зайнятості, яка спрямована на підвищення ефективності та клієнтоорієнтованість. Зокрема, введення кар’єрного радника як інституту свідчить про стремління органу надати індивідуальний підхід та персоналізовану підтримку кожному клієнту. Аналіз функцій кар’єрного радника підтверджує його спрямованість на розвиток індивідуальних кар’єрних планів для клієнтів, враховуючи їхні особисті потреби та можливості. Розглянуто прояви застосування принципу індивідуалізації у діяльності Державної служби зайнятості, зокрема через складання індивідуального плану працевлаштування з особою, яка шукає роботу. Автор акцентує увагу на тому, що цей план є програмою співпраці між безробітним та кар’єрним радником, спрямованою на організацію та забезпечення надання соціальних послуг у сфері зайнятості.. Особлива увага приділяється очікуваному позитивному впливу такого індивідуального підходу на результативність пошуку роботи та відповідність потребам роботодавців.

Зроблено висновок, що в контексті діяльності Державної служби зайнятості принцип індивідуального підходу та персоналізації виявляється у розширенні спектру послуг для клієнтів з урахуванням їхніх унікальних потреб, рівня професійної підготовки, мотивації та готовності до мобільності. Такий підхід стає важливою складовою стратегії розвитку державної служби зайнятості та сприяє підвищенню її ефективності в досягненні мети – створенні умов для активної зайнятості населення.