Проблематика повноважень суду у цивільному процесі щодо самостійного визначення способу захисту у світлі правозастосовних висновків Верховного Суду

Анотація

У світлі призначення цивільного судочинства забезпечувати ефективний захист порушених прав та з урахуванням покладеного на суд обов’язку, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними їх прав, суд згідно з принципом «суд знає закони» має не лише самостійно визначати природу спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню для установлення прав та обов’язків їх учасників, а має ще й приводити позовні вимоги у відповідність до усталеного у судовій практиці розуміння належного способу захисту з точки зору спроможності забезпечити відновлення прав позивача якомога більш повним та швидким чином у межах результату (правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин), за досягненням якого позивач звернувся до суду. Відмова у позові у зв’язку з неправильним формулюванням його предмету є проявом надмірного процесуального формалізму, а також вона призводить всупереч процесуальній економії до штучного подвоєння судових проваджень з приводу одного й того самого спору про право, не забезпечуючи досягнення будь-якого позитивного ефекту, через що такий підхід є несумісним із метою цивільного судочинства та не має допускатись. Формулювання позовних вимог, в основі яких лежать ті чи інші способи захисту є складовими елементами правового аспекту позову, через що вони цілком закономірно охоплюються сферою дії принципу «суд знає закони». Разом з тим, ініціативне втручання суду у визначені позивачем позовні вимоги має супроводжуватись його процесуальними діями та рішеннями для дотримання принципів об’єктивності й неупередженості суду, диспозитивності цивільного судочинства та змагальності його сторін. Серед іншого, відповідачеві має забезпечуватись можливість подати пояснення та докази у зв’язку зі зміною (коригуванням) судом предмету позову, про яку сторін у справі суд має завчасно повідомити під час підготовчого провадження або розгляду справи по суті. Для більш передбачуваного застосування принципу «суд знає закони» в усіх його аспектах, у тому числі його конкретні вимоги, підстави та способи його застосування, мають бути урегульовані у процесуальному законі.