Особливості реалізації права на забуття в контексті рішень Суду ЄС та ЄСПЛ

Анотація

Стаття присвячена правовому аналізу судової практики Суду ЄС та ЄСПЛ щодо реалізації права на забуття та права на конфіденційність. Встановлено, що розвиток цифрових технологій зробив можливим швидкий обмін інформацією та її майже безстрокове зберігання у цифровому середовищі. Проте така масова доступність даних про кожного та неможливість актуалізувати, доповнити цю інформацію поставила перед суспільством нові виклики у забезпеченні захисту персональних даних та приватності людини. Право на забуття є одним з інструментів через який особа може видалити правдиву, але вже неактуальну, застарілу інформацію про себе в Інтернеті, якщо такі відомості не є предметом суспільного інтересу. Доведено, що хоча право на забуття реалізується в межах ЄС вже понад десять років, юристи та правозахисники вважають його другим за складністю реалізації зобов’язанням Загального регламенту про захист даних. Обґрунтовано, що часто як Суд ЄС, так і суд ЄСПЛ однаково недбало описують фактичні обставини справ та нехтують конфіденційністю учасників справи. Особи, що звертаються до суду щодо видалення або анонімізації персональних даних в Інтернеті нерідко отримують протилежний ефект через цікавість громадськості та наукової спільноти до такої категорії справ. Доведено, що для дотримання розумного балансу між приватністю та свободою вираження поглядів необхідно, щоб судові рішення містили всі фактичні обставини справи, проте персональні дані учасників справи та інші обставини, що можуть вказати на заявника були анонімізовані. Це допоможе уникнути цензурування, забезпечить право на пам’ять та дозволить розуміти спираючись на які факти суди розвинули свою правову аргументацію. Обґрунтовано, що оскільки матеріали справи до ЄСПЛ та Суду ЄС часто передають національні суди держав-членів для якісного захисту конфіденційності учасників потрібно, щоб і вони правильно анонімізували персональні дані учасників справи та інформацію, що могла б ідентифікувати заявника.