Негативні юридичні факти як предмет доказування в адміністративному та цивільному судочинстві

Анотація

Автори статті досліджують проблеми поділу юридичних фактів на позитивні та негативні і доводять, що такий поділ має здійснюватися виключно за критерієм форми вияву відповідних обставин. Недоцільним є поділ юридичних фактів на позитивні та негативні за критерієм наслідків, які вони зумовлюють.

Позитивні і негативні юридичні факти є категоріями науки процесуального (доказового) права. Вони мають важливе значення і в цивільному, і в адміністративному судочинстві. Негативний юридичний факт позначає обставину, якої не існує в реальній дійсності і її відсутність має конкретні правові наслідки. Негативний юридичний факт є обставиною, якої немає, тому його доказування в суді утруднене. У судовій практиці склався підхід, за якого доказування негативного юридичного факту пов’язується з доказуванням протилежного йому позитивного юридичного факту.

На прикладі доказування в суді факту укладення цивільного правочину, щодо якого недотримано вимогу про обов’язкову письмову форму, автори статті демонструють процес доказування негативного факту. Якщо зацікавлена сторона надасть належні докази, які доводять позитивний юридичний факт (наявність правочину), то протилежний йому негативний юридичний факт (відсутність правочину) є спростованим. Якщо зацікавлена сторона не доведе наявність позитивного юридичного факту, то протилежний йому негативний факт вважається доведеним.

Аналогічний підхід спостерігається в адміністративному судочинстві. Законодавець покладає тягар доказування на ту сторону, яка зацікавлена довести позитивний юридичний факт. Так, у випадках, коли оспорюється бездіяльність органу публічної влади, тягар доказування факту вчинення таким органом відповідних необхідних дій покладається на цей орган. А обов’язок доказування факту наявності шкоди, заподіяної незаконними індивідуальними актами відповідних органів, покладається на позивача.