Правомірність обмеження права на свободу пересування в умовах збройного конфлікту
DOI:
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2024.82.1.32Ключові слова:
свобода, свобода пересування, право на свободу пересування, обмеження права на свободу пересування, критерії обмежень свободи пересування, збройний конфліктАнотація
У статті досліджується правомірні умови допустимості обмеження права на свободу пересування як вони встановлені міжнародними стандартами. Визначено, що Загальна декларація прав людини містить універсальні умови обмеження для всіх прав, не виокремлюючи їх для свободи пересування. При цьому актом закріплені загальні принципи: виключність умов обмежень; формальну визначеність; вичерпність переліку цілей обмежень. Встановлено, що більш пізніми документами умови правомірності обмежень були доповнені суспільною необхідністю обмеження та співмірністю засобів обмежень із їх легітимними цілями. У Міжнародному пакті про громадянські та політичні права та у Протоколі № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод легітимні цілі обмеження були окремо визначені для права на свободу пересування. Це охорона національної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення, прав та свобод інших осіб та запобігання злочинам. Ці обмеження вважаються вичерпними, а національні законодавства не повинні виходити за їх межі.
Автором проаналізовано умови допустимості обмеження права на свободу пересування у звичайних умовах та в умовах надзвичайної ситуації. Зроблено висновок, що до обмеження права на свободу пересування за надзвичайного стану (збройного конфлікту) застосовуються загальні вимоги як і до обмежень за звичайних умов: заборона знищення та надмірного обмеження, яке б суперечило тексту та духу міжнародних стандартів з прав людини; заборона посягання на сутнісний зміст самого права на свободу пересування; застосування критеріїв допустимості обмеження права на свободу пересування (законність обмеження, необхідність обмеження у демократичному суспільстві та правомірність мети обмеження). Водночас за таких надзвичайних умов висуваються й підвищені вимоги. Це право на відступ від міжнародних зобов’язань щодо прав людини, який можливий при існуванні чи неминучості суспільної небезпеки; у межах, що відповідають гостроті становища; за процедурою офіційного і публічного повідомлення. Характерними ознаками обмеження права на свободу пересування в умовах надзвичайної ситуації названі їх масовий, але тимчасовий характер.
Посилання
Рабінович П.М., Панкевич І.М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загально-теоретичні аспекти). Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України. Серія І. Дослідження та реферати. Випуск 3. Львів: «Астрон», 2001. 108 с.
Guterres A. We are all in this together: human rights and COVID-19 response and recovery. URL: https://www.un.org/en/un-coronavirus-communications-team/we-are-all-together-human-rights-and-covid-19-response-and (дата звернення 29.03.2024).
Голубка І.І. Конституційні права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні та країнах ЄС: порівняльно-правовий аналіз: дис. канд. юрид. наук. Ужгород, 2016. 240 с.
Велика Хартія Вольностей (Magna Carta) (український переклад). URL: https://maysterni.com/publication.php?id=107962 (дата звернення 29.03.2024).
Тихомиров О.О. Права людини: інформаційний вимір: монографія. Одеса: Видавництво «Юридика», 2023. 304 с.
Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015 (дата звернення 12.03.2024).
Рабінович С. Загальна декларація прав людини як основа міжнародної концепції допустимих обмежень основоположних прав. Право України. 2018. № 9. С. 151–166.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043?find=1&text=%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF#w1_1 (дата звернення 12.03.2024).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 (дата звернення 12.03.2024).
Decision as to tne admissibility of. Witzsch v. Germany, 20 April,1999. URL: http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-4868 (дата звернення 12.03.2024).
Case of tne Sunday Times v. the United Kingdom. 26 April, 1979. URL: https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-57584 (дата звернення 27.03.2024).
Case of Vogt v. Germany від 02 September 1995. URL: https://globalfreedomofexpression.columbia.edu/wp-content/uploads/2021/09/CASE-OF-VOGT-v.-GERMANY.pdf (дата звернення 27.03.2024).
Case of Silver and Others v. the United Kingdom, 25 March 1983. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-57577%22]} (дата звернення 27.03.2024).
Case of Handyside v. the United Kingdom, 7 December 1976. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-57499%22]} (дата звернення 27.03.2024).
Case of X, Y and Z v. the United Kingdom, 22 April, 1997. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-58032%22]} (дата звернення 27.03.2024).
Case of Handyside v. the United Kingdom, 7 December 1976. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-57499%22]} (дата звернення 27.03.2024).
Справа Класс та інші проти Німеччини, 6 вересня 1978. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_093#Text (дата звернення 27.03.2024).
Case of Lawless v. Ireland, 01 July 1961. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22item id%22:[%22001-57518%22]} (дата звернення 12.03.2024).
Керівництво зі статті 15 ЄКПЛ. Відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації. Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2016. 14 с. URL: http://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_15_UKR.pdf (дата звернення 12.03.2024).
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2024 Л. В. Міхневич
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.