Суб’єкти права на конституційну скаргу в Україні, Чехії та Польщі: компаративний аналіз

Анотація

У статті здійснено порівняльно-правове дослідження законодавства і практики його застосування щодо суб’єктів права на конституційну скаргу в Україні, Чехії та Польщі. Автор досліджує положення Конституцій вказаних країн, спеціальних законів, якими регулюється право суб’єктів на конституційну скаргу, а також практику судів конституційної юрисдикції у кожній із зазначених країн.

У дослідженні висвітлено не лише чіткий перелік, а й сутність суб’єктів права на конституційну скаргу в Україні, Чехії та Польщі через призму судової практики. Досліджено особливості фізичних осіб, юридичних осіб, зокрема юридичних осіб публічного права і держави, а також органів місцевого самоврядування як суб’єктів права на конституційну скаргу. Значна роль приділяється юридичним особам і органам місцевого самоврядування, адже саме щодо цих категорій суб’єктів права на конституційну скаргу найбільше різниться і законодавство, і судова практика у досліджуваних державах. Також досліджується право громадських об’єднань та фізичних осіб на подання конституційної скарги в інтересах інших (третіх) осіб. Розкрито питання участі адвокатів в Україні, Польщі та Чехії як на етапі підготовки конституційних скарг, так і під час судового розгляду у кожній з цих країн. У результаті зроблено відповідні пропозиції щодо покращення вітчизняного законодавства у цьому питанні.

Дослідивши чеський і польський підходи до сутнісного визначення переліку суб’єктів права на конституційну скаргу, автор виділив проблеми та пропозиції щодо покращення відповідного правового регулювання в Україні. Зокрема, запропоновано зміни до статті 56 Закону України «Про Конституційний Суд України» щодо визначення більш чіткого переліку суб’єктів права на конституційну скаргу. Здійснивши порівняльно-правовий аналіз, автор запропонував випадки, коли доцільно надати юридичним особам публічного права та органам місцевого самоврядування право на подання конституційної скарги в Україні. Також наведено обґрунтування недоцільності надання такого права державним органам в Україні з огляду на особливості державного управління.