Характеристика процедури взаємної угоди на прикладі Договору про уникання подвійного оподаткування між Азербайджаном і Україною

Анотація

Стаття присвячена порівняльно-правовому аналізу положень про процедуру взаємного узгодження в ст. 25 Конвенції між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків на дохід і майно від 30 липня 1999 р. в контексті рекомендацій, передбачених в ст. 25 Модельної податкової конвенції ОЕСР. Остання є широко визнаним джерелом тлумачення норм двосторонніх договорів про уникнення подвійного оподаткування, в т.ч. і в Україні. Запропонований аналіз, з одного боку, спрямований на пошук можливих шляхів удосконалення нормативних засад процедури взаємного узгодження з урахуванням ризику підвищення кількості податкових спорів (наприклад, використання терміна «резидент» в першому реченні ст. 25(1) згаданої Конвенції замість терміна «особа» створює можливість неоднозначного тлумачення суб’єктної сфери процедури взаємного узгодження у випадку порушення вимог недискримінації), а з іншого боку – сприяє встановленню відповідності ст. 25 згаданої вище Конвенції багатостороннім міжнародним зобов’язанням обох договірних держав (зокрема, обидві договірні держави взяли на себе зобов’язання в рамках глобальної кампанії з протидії розмиванню бази оподаткування та переміщення прибутків щодо запровадження мінімального трирічного строку для звернення платників податків щодо ініціювання процедури взаємного узгодження, однак ст. 25(1) відповідної Конвенції не передбачає аналогічних обмежень, на відміну від ст. 25(1) Модельної податкової конвенції ОЕСР). Крім того, автор також звертає увагу на те, що ст. 25(2) двосторонньої україно-азербайджанської конвенції не містить вказівки на обов’язок щодо імплементації досягнутих домовленостей між компетентними органами в рамках процедури взаємного узгодження без прив’язки до національних строків, що також не відповідає згаданим вище багатостороннім зобов’язанням. На підставі викладеного автор формулює власні пропозиції стосовно необхідності внесення змін у положення ст. 25(1) та ст. 25(2) відповідної Конвенції, які можуть підвищити ефективність та результативність процедури взаємного узгодження як механізму вирішення спорів.