Право людини на забуття

Анотація

У статті детально розглянуто поняття «право людини на забуття» як важливого аспекту права фізичної особи на інформацію про себе, що дозволяє особі вимагати видалення або знищення своєї персональної інформації. Питання також присвячено основним аспектам історії та розвитку концепції «право на забуття».

Автором зазначено, що суттєвий вклад у регулювання права на забуття в рамках законодавства про захист персональних даних здійснено Європейським Союзом. Адже саме Регламент ЄС 2016/679 визначає умови отримання цього права, умови виконання запитів на видалення інформації про себе та обставини, за яких це право може бути обмеженим. Однак, даним Регламентом не враховано всього обсягу персональної інформації, що ускладнює процес реалізації права людини на забуття.

Визначено, що різні країни виробляють власні підходи до права на забуття. З’ясовано, що чинне законодавство України передбачає два етапи «забуття»: рішення суду та подання скарги на порушення умов згоди на обробку та зберігання персональних даних.

Разом з тим, розглянуто рішення Європейського Суду, що стало ключовим у світовій судовій практиці щодо права людини на забуття. До того ж, описано баланс між правом на забуття та свободою інформації. Досліджено публічний інтерес та етичні аспекти в контексті права на забуття. Обґрунтовано необхідність прозорості та збалансованого підходу до досліджуваного права.

Також охарактеризовано технічні аспекти права людини на забуття та виклики, які вони породжують. Досліджено складність технічного видалення даних та виклики при кешуванні та індексації даних. Визначено загальні аспекти гарантування безпеки та захисту даних під час видалення, а також вплив штучного інтелекту та автоматизації на право людини на забуття.