Витоки українського шлюбно-сімейного права в контексті рецепції римо-візантійського права в Руській державі

Анотація

В статті досліджено особливості формування шлюбно-сімейного права в Руській державі через призму рецепції відповідних положень візантійського законодавства. Для досягнення обґрунтованості теоретичних положень та висновків автором було використано сукупність філософських, загальнонаукових та спеціальних наукових методів, а саме: історико-правового, порівняльно-правового, історико-функціонального, формально-юридичного, герменевтико-правового тощо. В статті наголошено, що рецепція римо-візантійського права відбувалася шляхом перекладу церковнослов’янською мовою візантійських юридичних текстів (Еклоги, Прохірона тощо), їх вдумливої обробки, подальшого переписування і розповсюдження. Доведено, що в ході цього процесу положення римо-візантійського права не сліпо копіюються, а творчо переосмислюються, змінюються, адаптуються до руських правових, політичних та соціо-економічних реалій. Визначено, що під час створення місцевих писемних джерела права (Руської Правди, Уставу князя Ярослава про церковні суди) візантійські нормативно-правові акти були своєрідним еталоном. Доведено, що норми візантійського шлюбно-сімейного права рецепіювалися на Русі найактивніше. Встановлено, що для більшості галузей руського права, окрім шлюбно-сімейного, рецепція норм римо-візантійського права мала обмежений характер, а положення візантійського права нерідко виступали в ролі «субсидіарного» права. Автор дійшов висновку, що завдяки християнській церкві до руського права рецепіюються положення, що встановлювали шлюбний вік, умови дійсності шлюбу, приводи до розлучення кожного із подружжя тощо. Встановлено, що запозичені положення з Еклоги та Прохірону надали жінці на Русі право на розлучення, а приводи до нього були закріплені законодавчо. Обґрунтовано тезу про те, що рецепійовані в руську добу візантійські інститути шлюбно-сімейного права стали невід’ємною частиною української правової традиції.