Інформаційно-правова характеристика основних складових сектору безпеки держави

Анотація

Стаття присвячена дослідженню інформаційно-правової характеристики основних складових сектору національної безпеки держави. Зазначено, що категорія «національна безпека» відображає якісний стан впорядкування суспільних відносин в державі та акцентує увагу на тому, що безпека держави полягає у забезпеченні національної ідентифікації. Встановлено, що забезпечення безпеки держави структуровано через диференціацію національної безпеки за секторально-видовою (включає: воєнну безпеку, громадську безпеку, державну безпеку, кібербезпеку, зовнішньо-політичну безпеку, екологічну безпеку, інформаційну безпеку) та суб’єктною ознаками (включає діяльність уповноважених суб’єктів). Поняття «сектор безпеки держави» визначено як сукупність правовідносин, зміст яких складає діяльність уповноважених суб’єктів щодо забезпечення національної безпеки в цілому, та за визначеними диференційованими напрямами. Запропоновано внесення змін до Закону України «Про національну безпеку».

Акцентовано увагу на тому, що інформаційно-правова характеристика сектору безпеки держави є невід’ємною складовою національної безпеки держави в цілому та окремих її складових. Значущістю ліквідації інформаційних загроз інституціоналізовано окремий напрям безпеки держави – інформаційну безпеку. Встановлено, що кібербезпека є самостійною, похідною від інформаційної безпеки складовою безпеки держави, яка виокремилась в результаті розвитку цифрових технологій та поширення використання інформаційно-телекомунікаційних систем для цілей поширення інформації.

Виокремлено інституційну систему забезпечення інформаційної безпеки, яка сформована з сукупності уповноважених суб’єктів, яких згрупувано залежно від їх правового положення та наявних повноважень в сфері інформаційної безпеки таким чином: 1) державні органи, що уповноважені забезпечувати національну безпеку; 2) органи виконавчої влади, які наділені повноваженнями в означеній сфері суспільних відносин; 3) правоохоронні органи; 4) допоміжні суб’єкти, які можуть здійснювати окрему діяльність, спрямовану на забезпечення інформаційної безпеки.