Шляхи підвищення ефективності адміністративно-правового забезпечення доброчесної поведінки військових посадових осіб у Збройних Силах України

Анотація

Мета статті – визначити шляхи підвищення ефективності адміністративно-правового забезпечення доброчесної поведінки військових посадових осіб у Збройних Силах України.

Правовий режим воєнного стану сприяє виникненню нових та посиленню існуючих корупційних ризиків, які притаманні діяльності органів військового управління. Аналіз судової практики, повідомлень засобів масової інформації та соціальних мереж свідчить про існування численних прикладів недоброчесної поведінки військовослужбовців, яка знижує авторитет Збройних Сил України та інших військових формувань.

З’ясовано, що удосконалення правового регулювання доброчесної поведінки військових посадових осіб у Збройних Силах України має базувати на гармонізації законодавства за двома основними векторами: 1) забезпечення відповідності масиву підзаконних правових актів змісту Конституції та законів України; 2) врахування тенденцій розвитку доброчесності в Північноатлантичному Альянсі та їх відповідності національним особливостям формування доброчесної поведінки військовослужбовців.

Зроблено висновок,   що   підвищення   ефективності   адміністративно-правового   забезпечення доброчесності військовослужбовців включає чотири основні напрями. По-перше, це напрям моніторингу законодавства, метою якого є визначення сфер діяльності та повноважень військових посадових осіб, в яких встановлена необґрунтовано масштабні дискреційні повноваження. Такі дискреційні повноваження дають змогу вільно тлумачити зміст правової норми та приймати рішення у чутливих з точки зору корупційних ризиків сферах. По-друге, це напрям формування особистості військовослужбовця, що має розумітися як тривалий системний процес вироблення нетерпимості до корупційних правопорушень та усвідомлення важливості неухильного додержання правових приписів, що має знайти своє відображення у ціннісній структурі особистості. По-третє, це удосконалення процесів зворотного зв’язку між усіма ланками системи військового управління з метою отримання суб’єктами демократичного цивільного контролю та внутрішньовідомчого контролю оперативної та об’єктивної інформації про причини й умови, які сприяють недоброчесній поведінці військовослужбовців.