Поняття належного способу захисту при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень в адміністративному судочинстві

Анотація

У статті розкривається зміст поняття належний спосіб захисту при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень в адміністративному судочинстві. У статті досліджується судова практика щодо обрання та застосування належного способу судового захисту, висвітлюється співвідношення таких категорій як належний спосіб судового захисту і ефективний спосіб судового захисту. Робиться висновок, що належним, при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень,є спосіб захисту, якийне суперечить закону, відповідає обставинам справи тапризначенню судового захисту, а також є ефективним у спірних правовідносинах і призведе до ефективного захисту порушеного права, свободи чи інтересу. Обґрунтовується, що належний спосіб захисту має відповідати критеріям: достатності, виконуваності, не порушувати права чи інтереси інших осіб, не суперечити закону. Звертається увага на те, що положення Конституції України, Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини є засадами визначення належності обраного способу захисту в аспекті того, що він не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод та інтересів особи при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень. У статті з’ясовується, що суди, при оцінці належності обраного способу захисту при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень, також мають одночасно визначати і його ефективність. Доводиться, що суди, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту порушених прав, свобод та інтересів при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень, мають також визначити, чи є цей спосіб ефективним, обираючи належний і ефективний спосіб захисту суд має виходити керуючись верховенством права та принципом пропорційності, що означає, що вибір і застосування способу захисту прав, свобод та інтересів при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень має бути виправданим, обґрунтованим та співмірним з правопорушенням. Робиться висновок, що суд не повинен відмовляти у позові лише через те, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом. У таких випадках судам слід виходити із загальних принципів захисту прав, свобод та інтересів, викладених у Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці ЄСПЛ.