Володіння vs право володіння земельною ділянкою: чи потрібна ця диференціація?
DOI:
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2023.80.1.54Ключові слова:
володіння земельною ділянкою, право володіння, «реєстраційне» володіння, фактичне володіння, віндикація, негаторний позов, панування над земельною ділянкоюАнотація
Стаття присвячена проблематиці захисту речових прав на землі водного фонду та лісогосподарського призначення в контексті їх володіння.
Автор досліджує «введену» постановою Великої Палати Верховного Суду класифікацію володіння на володіння як факт (що охоплює не тільки фактичне (фізичне) володіння, а і запис, який ґрунтується на незаконному титулі власності) та володіння як право, яке може бути тільки законним. Автор аналізує запропоновану судом диференціацію «володіння» та «права володіння» земельною ділянкою в контексті теоретичних та практичних наслідків такого поділу.
Вказаний аналіз здійснюється в порівнянні з доктринальними підходами в науці земельного права, в якій виділяється «книжкове» та «фактичне» володіння земельною ділянкою, але не здійснюється розмежування «володіння» та «права володіння».
Автор звертає увагу на суперечливість такого підходу, адже така диференціація лише ускладнила розуміння інститутів віндикаційного та негаторного позову, а сама Велика Палата Верховного Суду, попри введення такої диференціації, в самому рішенні насправді нею не скористалась.
Автор доходить висновку, що за актуальною судовою практикою землі лісогосподарського призначення треба витребовувати через віндикацію, бо ними можна заволодіти через запис, і законодавство допускає можливість виникнення права приватної власності на них, в той час як землі водного фонду треба витребовувати через негаторний позов, адже незаконний запис в реєстрі щодо них володіння не дасть, оскільки неможливим є набуття права власності на них як таке.
Автор резюмує, що в майбутньому у справах про віндикацію vs усунення перешкод судам необхідно досліджувати ключове питання про те, чи набувач може мати відповідні ділянки на праві приватної власності в принципі. Для цього суд може застосувати як абстрактну (гіпотетичну) можливість мати ділянку у приватній власності, так і обрати більш «контекстний» підхід, беручи до увагу специфіку кожної індивідуальної ділянки.
Посилання
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101829985 (дата звернення: 14.12.2023).
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (дата звернення: 14.12.2023).
Попов Ю.Ю. Система реєстрації прав на нерухомість: необхідне і достатнє врахування специфіки книжного володіння. Українське комерційне право. 2015. № 14. С. 61–82.
Мірошниченко А.М. Земельна ділянка як об’єкт права: абстракція чи реальність? Право України. 2020. № 5. С. 91–105.
Право нерухомості крізь призму судової практики: монографія. За ред. І.В. Спасибо-Фатєєвої. Харків: ЕКУС. 2021. 344 с.
Третяк Т.О. Особливості володіння земельними ділянками. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2020. № 46. С. 148–152.
Пільков К.М. Способи захисту права власності на землю та інше нерухоме майно: критика «книжного володіння». Підприємництво, господарство і право. 2021. № 4 (302). С. 47–58.
Майданик Р.А. Речове право: підручник. Київ, 2019. 1102 с.
Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text (дата звернення: 14.12.2023).
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2024 Д. П. Ніколов
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
