Неустойка за несвоєчасне повернення орендованого майна

Анотація

В статті розглядаються актуальні питання застосування заходів відповідальності за несвоєчасне повернення майна, наданого в користування на умовах оренди. На основі норм чинного законодавства проаналізовано специфічні риси неустойки, передбаченої в ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, та окреслено проблемні питання правової кваліфікації відповідних нарахувань з точки зору їх правової природи, періоду розрахунку, тривалості позовної давності.

Зазначається, що недосконалість законодавчої техніки обумовила виникнення протилежних підходів до з’ясування характеру підвищених витрат орендаря за користування майном в позадоговірний період – такі нарахування розглядаються як подвійна орендна плата за користування майном і як штрафна санкція за порушення зобов’язання з повернення майна. Суперечливою також виявилася позиція щодо можливості одночасного нарахування орендної плати за час позадоговірного використання майна та неустойки, як штрафної санкції за прострочення його повернення, що знайшло відображення в матеріалах судової практики. Наведено сформовані на час підготовки статті правові висновки Верховного Суду, згідно з якими нарахування орендної плати має відбуватися виключно в період дії договору оренди, а поза межами договірного строку користування майном підлягає застосуванню саме неустойка в розмірі подвійної орендної плати за час фактичного перебування майна в користуванні орендаря. Відповідна позиція сформована касаційною інстанцією на основі розмежування регулятивних та охоронних приписів і неможливості їх поєднання (ототожнення).

В роботі зазначено про необхідність встановлення вини орендаря в несвоєчасному поверненні майна, виділено проблемні питання розрахунку вартості користування майном при поновленні договору оренди на підставі ст. 764 Цивільного кодексу України та ст. 284 Господарського кодексу України.

За результатами дослідження сформовано пропозиції з удосконалення чинного законодавства, спрямовані на забезпечення його однозначного розуміння учасниками орендних правовідносин та уніфікацію судової практики вирішення спорів відповідної категорії.