Правила з’ясування ЄСПЛ наявності достатніх врівноважуючи факторів прийняття показань свідка обвинувачення, який не з’явився до суду

Анотація

У статті розглянута правова позиція Європейського суду з прав людини щодо наявності врів­новажуючих факторів прийняття показань свідка обвинувачення, який не з’явився до суду.

Обґрунтовано, що коли обвинуваченому не було надано можливість допитати свідка під час розслідування чи під час судового розгляду, Європейський суд з прав людини констатує порушен­ня пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Показано, що наведений підхід не є строго категоричним і Європейський суд з прав людини допускає можливість використання показань свідка, який не з’явився в судове засідання і не був допитаний на стадії досудового розслідування.

Встановлено, що в основі згаданого допуску Велика Палата Європейського суду з прав люди­ни використовує правило трьохступінчатого тесту, одним із критеріїв якого зобов’язує національ­ні суди встановити: чи мали місце достатні врівноважуючи фактори, в тому числі важливі про­цесуальні гарантії, які компенсують складнощі, з якими зіткнулась сторона захисту в результаті прийняття в якості доказу неперевірених показань.

Обґрунтовано, що національні суди зобов’язані, зіткнувшись з проблемою неявки чи анонім­ності свідків, розглядати можливість використання альтернативних мір, які меншою мірою обме­жують права, ніж прийняття показань свідків в якості доказу. Наголошено, що коли національні суди визнають альтернативні міри недоцільними і дозволять оголосити покази свідків, вони по­рушують пункт 1 підпункту «d» підпункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

Наголошено на переконаності Великої Палати Європейського суду з прав людини: наявність достатніх врівноважуючих факторів має досліджуватись не тільки у тих справах, в яких показан­ня відсутнього свідка були єдиною чи вирішальною підставою для засудження обвинуваченого, а також у справах, в яких не вдалося встановити, чи були відповідні показання єдиними чи вирі­шальними. При цьому обсяг врівноважуючи факторів, необхідних для того, щоб судовий розгляд вважався справедливим, буде залежати від вагомості показань відсутнього свідка: чим важливіші ці показання, тим вагомішими мають бути врівноважуючи фактори. Наведені приклади додатко­вих гарантій, які запобігають порушенню згаданих правових норм.