Віртуальні активи як інструмент легалізації майна, одержаного злочинним шляхом: порівняльно-правовий аспект

Анотація

У статті розглядаються окремі питання юридичної оцінки та способів протидії небезпечним практикам використання віртуальних валют в процесі легалізації майна, одержаного злочинним шляхом. Науковий аналіз побудовано за принципом міждисциплінарного дослідження із актив­ним зверненням до міжнародного та окремо іноземного досвіду протидії легалізації злочинних доходів шляхом використання операцій з криптовалютами.

Аргументовано позицію, посилаючись на конкретні приклади великомасштабних «фінансо­во-віртуальних» зловживань, про те, що Україні також необхідно розробити свій власний чіткий план дій щодо правового регулювання порядку обігу віртуальних активів, зокрема шляхом впро­вадження ефективних національних механізмів запобігання (або принаймні зменшення) практи­ки відмивання грошей, одержаних злочинними методами, з урахуванням безпосередніх загроз фінансовій системі України від дій країни, яка здійснює збройну агресію проти нашої держави.

Констатовано і водночас зауважено, що хоча вчені-юристи традиційно мають різні підходи до тлумачення феномену легалізації злочинних доходів і понині не існує його повного розуміння та визначення, оскільки відмивання грошей можна розглядати як багаторівневе явище (як злочин, дія, процес, технологія, стадія, метод і процедура, вид підприємницької діяльності тощо), у на­укових і практичних колах поширеним усталеним підходом є виділення у відмиванні злочинних доходів трьох основних етапів: розташування, приховання та інтеграція. Показано, що ці етапи не можна однаково застосовувати до схем легалізації, реалізованих з використанням фіатних чи віртуальних валют.

У резолютивній частині статті авторами наголошено на тому, що вдосконалення вітчизняної моделі протидії практикам легалізації грошей, одержаних злочинними методами, повинно реалі­зовуватись передусім шляхом покращення нормативної бази та системи організаційно-правових заходів протидії таким практикам з боку національних регуляторів та окремих відділів правоохо­ронних органів; водночас кримінально-правова складова у процесі запровадження пропонованих змін повинна мати умовно другорядне, допоміжне значення.