Біомедичні та етичні принципи трансплантації в контексті захисту прав людини та застосування Конвенції ОВ’ЄДО

Анотація

У статті досліджено біомедичні та етичні принципи трансплантації в контексті захисту прав людини та застосування Конвенції Ов’єдо. Конвенція про права людини та біомедицину встановила основні принципи захисту живих донорів (ст. 19 і ст. 20), зокрема спрямовані проти будь-якої фінансової чи порівнянної з нею вигоди внаслідок використання людського тіла або частин тіла (ст. 21). Додатковий протокол до Конвенції поширив їхню дію на всі аспекти трансплантаційного процесу, зокрема отримання та розподіл органів і тканин та технічні й медичні прийоми, що при цьому застосовуються. Зазначено, що вимога до системи трансплантації полягає в забезпеченні безпеки потенційних реципієнтів шляхом гарантованого відстеження походження всіх органів, тканин або клітин, призначених для трансплантації. Ця вимога не повинна суперечити необхідності захисту конфіденційності та персональних даних донорів і реципієнтів. Її кінцева мета разом з вимогою про дотримання етичних норм полягає в оптимальному використанні наявних органів при одночасному зниженні можливості їх несправедливого розподілу та запобіганні ризику торгівлі ними. Наголошено, що Додатковий протокол встановлює важливі вимоги прозорості та справедливості: створювана в державах система трансплантації має бути добре структурована, враховувати всі наявні органи та дотримуватися офіційної черговості їх розподілу (ст. 3). Характер чи організацію системи трансплантації в самому Додатковому протоколі не визначено, тому чи залучати з метою гарантованого функціонування такої системи місцеві, регіональні, національні або міжнародні організації – кожна держава вирішує на свій розсуд. Черговість кандидатів на трансплантацію має визначатися за медичними показаннями, і особи чи органи, відповідальні за ухвалення рішення про розподіл місць у черзі, повинні дотримуватися цих рамок. Важливою в цьому аспекті є прозорість системи розподілу донорських матеріалів. Про це йдеться, зокрема, у ст. 3 Протоколу, відповідно до якої сама система трансплантації існує для забезпечення справедливого доступу пацієнтів до трансплантаційних послуг. При цьому органи і тканини «розподіляються лише серед пацієнтів з офіційного листа очікування згідно з прозорими, об’єктивними та належним чином підтвердженими правилами та медичними показаннями», а система трансплантації «передбачає збір та запис інформації, яка потрібна для забезпечення відстеження органів і тканин».