Досягнення балансу: взаємодія рішень Суду ЄС і міжнародних зобов’язань з прав людини з національною конституційною ідентичністю

Анотація

В статті досліджуються підходи щодо взаємодії рішень Суду Європейського Союзу (СЄС) та міжнародних зобов’язань у галузі прав людини з конституційною ідентичністю держав. Акцентується увага на поняттях «національна ідентичність» та «конституційна ідентичність», їх співвідношенні та введенні поняття «національна ідентичність» в європейський правопорядок після підписання Маастрихтського договору (1993). Звертається увага на те, що первинне право ЄС не містить поняття «конституційна ідентичність», але цей термін широко застосовується в рішеннях конституційних судів низки країн-учасниць ЄС. В цих рішеннях конституційні суди підіймали питання захисту конституції та конституційності в державі-члені ЄС з огляду на гармонізацію законодавства та/або рішення ultra vires.

В статті зазначається, що поняття конституційної ідентичності є широким, воно охоплює історичну, політичну, культурну, правову ідентичність держави, а також зв’язок національного права з міжнародним та автономним правопорядком ЄС. Ідея конституційної ідентичності є динамічною та постійно розвивається завдяки постійному розвитку самих держав.

Проведено аналіз підходів, які застосовує Федеральний конституційний суд Німеччини, Конституційний суд Угорщини та Конституційний суд Італії. Зазначається, що взаємодія рішень Суду ЄС з конституційними ідентичностями ґрунтується на принципі примату права ЄС, а міжнародні зобов’язання з прав людини ґрунтуються на конвенційній рисі «зобов’язання щодо однакового тлумачення» та універсальних стандартах, ігноруючи конституційні традиції держав. Це означає, що рішення СЄС мають вищу юридичну силу, ніж рішення національних судів, а міжнародні зобов’язання щодо прав людини мають стати прецедентами для наступних рішень національних судів, не знижуючи національних стандартів захисту прав людини.