Досконалість як ціннісно-регулятивний принцип етики гуманізму та культури Відродження ХIV-ХVI століть

Анотація

У статті викладені та систематизовані основні концепції філософської проблематики досконалості людини в європейській духовній культурі XIV-XVI ст., зокрема, у філософських шуканнях у період італійського Ренесансу та становлення громадянського гуманізму. Виділено основні напрямки фор- мування ідеї досконалості людини, її характеристик, та розкрито головні риси філософії людини в роботах видатних мислителів періоду європейського Відродження XIV-XVI ст. Відзначено, що проблеми свободи волі, природної організації, гармонії, діалектики індивідуального і соціального свідчать за широкий спектр філософії людини в духовній культурі ХIV-ХVI ст., за появу та формування людини соціальної, громадянина та суб’єкта права. У статті наголошено на важливості і, разом з тим, пошуковості еталонів та ідеалів людськоог життя, а також на філософсько-етичних шуканнях, які були спрямовані на реалізацію принципів людського життя, на відродження еталонів досконалості людини в її універсальному сходженні до вищих істин. У роботі запропонована авторська оцінка формування та становлення проблематики досконаломудрої людини та зроблені ключові висновки щодо розвитку філософії людини в духовній культурі XIV-XVI ст.

Автор приходить до висновків, в цілому божественне в природі людини і людина в божественному контініумі у всій красі самовиразу і гармонії – один з головних елементів філософських роздумів про досконалість як ціннісний універсум етики гуманізму. Досконалість як інваріантна функція саморегуляції особи в ступеневому порівнянні отримала значно менший розвиток поруч з етико-естетичними та духовними основами становлення, розвитку та переродження ренесансної людини.

Як духовно-інтелектуальний, естетичний, психологічний комплекс, гуманізм був характерний для світовідчуття і світорозуміння певних прошарків суспільства, в середовищі якого принцип досконалості був практично-гуманістичним регулятивно-ціннісним принципом. Функція ж теоретичної інтеріоризації особи у філософії гуманізму безперечно мала місце. Проблеми свободи волі, природної організації, гармонії, діалектики індивідуального і соціального свідчать про широкий спектр внутрішньо-суб’єктивного філософського аналізу в системах ХIУ-ХVI ст., і, разом з тим, філософсько-етичні пошуки були спрямовані на реалізацію принципів людського життя, на відродження еталонів досконалості людини в її універсальному сходженні до вищих істин.