Правове регулювання діяльності органів військової юстиції в Україні за часів Центральної Ради

Анотація

У статті проаналізовано становлення правового регулювання організації та діяльності органів військової юстиції в Україні за Центральної Ради. Показано, що в силу політичних обставин, зокрема перебування більшості українських земель у складі російської імперії, організація військового судочинства базувалася на російському законодавстві другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. Українська революція, яка розпочалася у 1917 р. висунула вирішення питання створення органів військової юстиції. Однією з гострих проблем була нестача кваліфікованих юристів-українців. Найбільш поширеними у той час були злочини проти держави та громадського порядку, які становили небезпеку для органів чинних влади та революційних змін загалом. Відтак, Генеральний секретаріат 13 листопада 1917 р. створив Комісію для охорони ладу в Україні (Комісію по охороні краю). До її складу увійшли представники окремих секретарств, зокрема військових, земельних, продовольчих, судових, національних справ. Відповідно до ініціатив з розбудови українського судівництва, 2 грудня 1917 р. був створений Генеральний суд УНР, який виконував функції головного військового суду – до створення спеціалізованого військового суду.

Розкрито, що під час становлення військового судочинства за Центральної Ради значна увага приділялася військовим прокурорам. Посада прокурорів була достатньо важливою під час здійснення військового судочинства. Військові прокурори і їхні помічники не проводили попереднього слідства, а здійснювали нагляд за дотриманням законом. Проте вони мали право бути присутніми під час слідчих дій. Особи, які займали посади прокурорів і товаришів прокурора окружних судів залишалися поза штатом. Отримуючи матеріали попереднього слідства, військовий прокурор був зобов’язаний вирішити, чи підлягає справа військово-судовій владі, чи проведене слідство у повному обсязі, чи потрібно передавати справу у суд, чи її можна вирішити у дисциплінарному порядку. У випадку неповноти проведеного слідства прокурор мав право скерувати справу на дорозслідування. Змінювати порядок підсудності прокурор права не мав. Якщо командир погоджувався із висновком прокурора про те, що справа не підлягає розгляду військового суду, він готував відповідне розпорядження.

Наголошено, що становлення правового регулювання організації та діяльності органів військової юстиції на початковому етапі Української революції було складним процесом, який відбувався в умовах важливих політичних подій. Однією з важливих завдань військової юстиції було забезпечення дисципліни в армії та боротьба із зловживаннями владою військовими чиновниками. Кроки Центральної Ради на початковому етапі Української революції були спрямовані на українізацію та демократизацію суду в Україні, розробку низки законопроектів, що мали окреслити судоустрій на засадах автономії. Однак, навіть проголошена у листопаді 1917 р. Українська Народна Республіка стала визнала чинним російське законодавство, за винятком випадків, коли це законодавство суперечило ухваленим законом Центральної Ради.

Встановлено, що у початковий період Української революції було ухвалено низку законів та інших нормативно-правових актів, які визначали діяльність війська і лише опосередковано – військової юстиції. В українському військовому судочинстві на початку революції були закріплені принципи незалежності суддів від адміністрації, що забезпечувалося процедурою їх призначення; складного порядку їх притягнення до дисциплінарної відповідальності; відмови від інквізиційного типу кримінального процесу; відокремлення суду від обвинувачення (покладено на прокуратуру); поділу кримінального процесу на дві частини – слідство і власне суд; забезпечення обвинуваченим права на захист; гласності, усного й неперервного характеру судового розгляду тощо.