Адміністративно-правове регулювання реалізації права на мирні зібрання в умовах воєнного стану

Анотація

У статті проаналізовано проблеми адміністративно-правового регулювання реалізації права на мирні зібрання в умовах дії правового режиму воєнного стану. Констатовано, що нормами Конституції України визначено єдиного суб’єкта, наділеного компетенцією щодо заборони права громадян на мирні зібрання, в ролі якого виступають суди загальної юрисдикції. Обґрунтовано доцільність скасування пункту 8 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», стосовно наділення військового командування та військових адміністрацій повноваженнями щодо заборони проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів. Акцентовано увагу, що й дотепер законодавцем не прийнято спеціального законодавчого акту, спрямованого на визначення порядку організації та проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів. Доведено безпосередній вплив відсутності зазначеного спеціального закону на якість правозастосовної практики судів загальної юрисдикції під час розгляду адміністративних справ за статтею 185-1 КУпАП. Наголошено на відсутності зрозумілого та врегульованого законом категоріального апарату, за допомогою якого виявилося б можливим відмежовувати поняття «мирні збори», «мітинги», «походи», «демонстрації», «інші масові заходи. Підкреслено, що національне законодавство про свободу мирних зібрань потребує доопрацювання в частині, що стосується регламентації термінових, спонтанних мирних зібрань, а також мирних заходів, які проводяться за відсутності організатора. Висловлено необхідність концептуального визначення механізму реалізації публічних заходів, що проводяться: а) спонтанно; б) без організатора; в) терміново (без зволікання). Встановлено, що правова невизначеність механізму організації та проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів пояснюється відсутністю: а) чіткого та однозначного підходу законодавця до визначення суб’єктів, наділених повноваженнями щодо запровадження таких обмежень; б) законодавчих підстав для притягнення порушників до адміністративної відповідальності за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, що, насамперед, обумовлено бланкетним характером статті 185-1 КУпАП.