Демократія як інститут народовладдя: національний та міжнародний досвід
DOI:
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2023.79.1.18Ключові слова:
народ, народовладдя, суверен, демократія, політичний режим, суспільствоАнотація
Суверенний народ здійснює політичну владу через своїх обраних представників. Демократія закладає походження політичної влади в колективну волю громадян і ґрунтується на повазі до їх свободи і рівності. Зрозуміло, що здійснення політичного суверенітету в демократичному суспільстві вимагає, щоб народ дійсно складався з громадян. Демократія, як політичний режим, вимагає, щоб відповідні люди складалися з освічених, автономних і вільних громадян, і щоб суспільство було організовано ліберальним способом, який дозволяє політичну плюралізм, завдяки можливості вільної та відкритої інформації та існування стримувань і противаг. У демократичному суспільстві громадянство також є джерелом соціальних зв’язків.
Цим терміном сьогодні називають будь-яку політичну систему, в якій народ є сувереном. Демократія також може описувати форму суспільства, спосіб управління собою, прийнятий організацією або системою цінностей.
Громадськість полягає у виконанні індивідом своїх обов’язків перед спільнотою в суспільстві. Вона має на увазі відданість суспільним справам, в силу якої кожен, претендуючи на автономію і свободу, вважає, що повинен інтегруватися в національну спільноту і співпрацювати в суспільному житті. У демократичному суспільстві влада повинна здійснюватися для народу, тобто в його інтересах, в спільних інтересах всього народу, а не в інтересах династій, олігархій або впливових груп. На основі цих основ демократія здійснюється через делегування влади представникам народу, обраним загальним виборчим правом. Виборче право є привілейованим інструментом здійснення влади громадянами. Авраам Лінкольн визначив демократію як «правління народу народом і для народу». Таким чином, керовані є одночасно правителями. Питання в тому, як, делегувавши владу своїм представникам, народ може зберегти контроль?
Посилання
Alexis de Tocqueville, De la democratic en Amerique, vol. 1, Paris, Flammarion, 1981 (1re ed. 1 835), p. 230.
Karl Popper, La societe ouverte et ses ennemis, Seuil, Paris, 1979, tome I, chap. 7, p. 104-107.
Cornelius Castoriadis. L’imaginaire radical. Dans Revue du MAUSS 2003/1 (no 21), pages 383 a 404.
Claude Lefort, Essais sur le politique, Paris, ed. Seuil, coll. « Point ».
C. Lefort, realise par Philosophie magazine, paru le 1er mai 2009, dans le no 29.
Paul Ricreur - Soi-meme comme un autre, in Lectures 1: Autour du politique, p. 166, Editions du Seuil, 1991.
Femia, Joseph V. «Against the Masses», Oxford 2001.
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України Постанови Верховної Ради України від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України» (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України) від 11 липня 1997 року № 3-зп/1997.
Висновок Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до статті 93 Конституції України (щодо законодавчої ініціативи народу) (реєстр. № 1015) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 13 листопада 2019 року № 5-в/2019.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2023 В.І. Бакун
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
