Природа правових обмежень
DOI:
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2023.79.1.8Ключові слова:
обмеження, заборона, конвенційні і конверсаційні, універсальні, локальні й індивідуальні обмеженняАнотація
Про актуальність питань, пов’язаних з правовими обмеженнями, свідчить низка положень.
Останнім часом кардинально змінилася ситуація у світі. На сучасному етапі розвитку людства особливо зросло значення двох суб’єктів у загальному числі осіб, що діють на міжнародній арені, - окремої людини та людства в цілому. Але зараз, як і протягом усієї історії, важливим завданням залишається знаходження балансу між їхніми інтересами.
Одним із засобів, що слугує для регулювання відносин у соціумі та спрямований на стримування, а також деструктивної активності та підтримання балансу інтересів, є правові обмеження. Надаючи людині певні права і встановлюючи їхні межі, накладаючи обов’язки, забороняючи ті чи інші дії, право за їхньою допомогою окреслює сферу особистих бажань й прагнень інтересами суспільства, Формування демократичного суспільства та правової держави тісно пов’язане з правовими обмеженнями. Права і свободи людини та громадянина є пріоритетними, але вони не є абсолютними і безмежними. Для підтримання стабільності в країні, забезпечення умов для існування кожного індивіда й поступального розвитку - суспільства та держави необхідна адекватна наявним умовам система обмежень прав і свобод.
Необхідність дослідження правових обмежень диктується також і тим, що правову державу неможливо уявити без добре налагодженого й чітко працюючого механізму юридичного впливу. Відповідно до цілей та завдань правового регулювання, що змінилися, мають змінюватися й засоби впливу на суб’єктів правовідносин. Питання щодо правових засобів, їх якісне використання у пра- вотворчому та правореалізаційному процесах завжди актуальне та має велику наукову й практичну значущість. Без його належного вирішення неможливо створити оптимальний механізм правового регулювання.
На сьогодні в науці існують різні підходи до розуміння сутності та ролі правових обмежень. Це пояснюється інтегративним, узагальненим характером категорії, що розглядається. Але оскільки вона широко використовується в законодавстві на всіх рівнях й у правовій науці, то існує необхідність уточнення значення цього поняття.
Усі зазначені обставини свідчать про необхідність вироблення єдиного підходу до розуміння сутності, ролі та умов ефективності застосування правових обмежень на всіх рівнях, а отже, і необхідності їх повного та всебічного аналізу.
Аналіз ключового терміна в сучасній літературі цілком зневажений. Тим більше за всіма доступними джерелами уніфікованого варіанту використовуваної категорії у сучасній правознавчій теорії. Хоча водночас не можна стверджувати і про повну відсутність уваги до поняття «заборона».
Обгрунтовано, що поняття обмеження постає визначальним чинником правового дискурсу. Потреба удосконалення наукових ідей для правозастосовної практики стосується обмеження як одного із методів правового регулювання, а також диференціювання меж обмежень, які регламентують відносини в інших галузях права (житлове, митне, сільськогосподарське, підприємницьке, сімейне, трудове та ін.).
Доведено, що термінологічна недостатність дефініції «обмеження» підтверджує неоднозначність його семантики, виявленої у філософському, лінгвістичному, правовому, психологічному та ін. дискурсах. Це свідчить про величезну потенційну змістову сутність функціонального поняття. Отже, оцінювати обмеження лише із кримінально-правових чи з філософських позицій у процесі законотворчої чи правозастосовної діяльності не достатньо. Щоб визначити позитивні довгострокові наслідки обмежувальних заходів, виправданим у застосуванні є комплексний підхід оцінювання нормативності запропонованих обмежень.
Зроблено висновок, що табу піддаються просторово-темпоральним трансформаціям та оцінкам. Прийнятні зміни обмежень часткові (тимчасові) як засоби для поліпшення морально-психологічної атмосфери у суспільстві (колективі). Від обмежень очікують і позитивних стимулів. Проблематика міжгалузевого функціонування заборон та їхня уніфікованість - це важлива масштабна робота, яка очікує свого перспективного розвитку для сфери правового регулювання.
Посилання
Загальна теорія права: підручник / М.С. Кельман. Видання шосте, доповнене. Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2023. 354 с.
Корж І.Ф. Проблеми впливу на суспільні відносини в Україні. Юридичкий науковий спеціальний журнал. № 5/2020. С. 15-19.
Дудуров О.О. Кримінальне право: теорія і практика (вибрані праці). К.: Ваіте, 2017. 873 с.
Ярмол Л.В. Свобода вираження поглядів як суб’єктивне юридичне право (загальнотеоретична характеристика). Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: Юридичні науки. 2015. № 813. С. 181-184.
Заморська Л.І. Ґенеза формулювання категорії “правова норма”. Актуальні проблеми держави і права: збірник наукових праць. Випуск 61. Одеса: юридична література. 2011. С. 310-315.
Ключковський Ю.Б. Виборчі системи та українське виборче законодавство: [монографія]; Нац. ун-т «Києво-Могилян. акад.». Київ: [Час друку], 2011. 132 с.
Ключковський Ю.Б. Потреба зміни виборчої системи [Текст]. Вибори та демократія. Київ, 2007. № 2. С. 5-10.
Владимирець, А.Ю. Теоретичне обгрунтування обмеження права на інформацію [Текст]. Цінності сучасного конституціоналізму. Х.: Права людини, 2012. С. 253-255 .
Ліпкан В.А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні: монографія; за заг. ред. В.А. Ліпкана. К.: ФОП О.С. Ліпкан, 2013. 344 с.
Юридична енциклопедія: В 6 т Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. К.: «Укр. енцикл.», 1998. С. 717.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2023 М.С. Кельман, Р.М. Кельман
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.