Становлення та розвиток банківської системи у Галичині напередодні приєднання до складу Австрійської монархії в другій половині ХУІІІ ст.

Анотація

У статті проаналізовано особливості становлення та розвитку банківської системи у Га­личині напередодні приєднання до складу Австрії в другій половині ХУІІІ ст. Зазначено, що початки банківської справи в Галичині сягають епохи Середньовіччя, зокрема в період її перебування у складі Речі Посполитої. Банківська система Галичини у складі Речі Посполи­тої формувалася та функціонувала відповідно до загальних тенденцій розвитку банківської справи в Європі.

Встановлено, що створення перших банків у Речі Посполитій пов’язано з розвитком міських центрів і ремесла. Банківські доми з кожним десятиліттям набували все більшого значення. Вони надавали позики польським королям і містам (відомо про надання позик місту Львові), виступали посередниками в отриманні позик за кордоном. Поступово банківська справа у Галичині в складі Речі Посполитої почала відокремлюватися від торгівельної справи. Стали з’являтися люди, яких називали «банкірами» і для яких кредитний бізнес був основним заняттям. Першим банкіром у Польщі, який назвав себе таким іменем, був Адам Зімман.

Показано, що у ХУІІІ ст. в Галичині було створено декілька банків, які діяли як комерційні установи і здебільшого обслуговували торгівлю та промисловість. У Галичині кредити приватним особам у ХУІІ-ХУІІІ ст. надавали власники великого капіталу. Відомо, що в середині ХУІІ ст. львівське міщанське братство при Успенській церкві допомагало своїм членам безвідсотковими позиками. Тоді ж почали з’являтися доброчинні кредитні установи, подібно до європейських По­божних банків (Montes pietatis). Побожні банки були створені церковними організаціями, часто єзуїтами, з метою надання позик населенню за порівняно нижчі процентні ставки, ніж це робили окремі приватні особи . Ці банки були частиною боротьби церкви з лихварством. Вони зазвичай забезпечувалися пожертвами й внесками церковних організацій та багатих людей . Гроші, отри­мані від цих джерел, використовувалися для надання позик населенню під заставу. У багатьох випадках побожні банки відмовлялися від стягнення процентів з позик та навіть прощали борги, якщо позичальник не мав можливості повернути позику. Побожні банки були популярними у Речі Посполитій, особливо серед біднішого населення, яке не могло собі дозволити погашати високі процентні ставки приватних фінансових установ або осіб. Однак, з часом побожні банки стали менш популярними через збільшення конкуренції з боку приватних банків, а також через знижен­ня інтересу церковних організацій до їхньої підтримки.

Аргументовано, що у Галичині в складі Речі Посполитої у ХУІІ ст. зародилася банківська справа. Прообразами банків були кредитні товариства або т. зв. побожні банки, які виконували позичкові функції. Вони спершу спеціалізувалися на іпотечних позиках і короткострокових кре­дитах. Першою інституцією такого плану у Львові став Вірменський побожний банк. Одночасно з розвитком торгівлі та промисловості у ХУІІІ ст. все більшого значення стали набувати банківські установи. Вони приймали депозити передусім від більших землевласників і надавали позики. Банківські доми навіть надавали позики польським королям і містам, зокрема Львову. Попри ак­тивізацію банківської діяльності у ХУІІІ ст., банківська система в Галичині у складі Речі Поспо­литої була розвинута слабко, а юридичне регулювання стосувалося здебільшого питань відсотків за надані позики.