Посмертна судово-психіатрична експертиза у кримінальному провадженні

Анотація

У статті висвітлено специфіку проведення посмертної судово-психіатричної експертизи у кримінальному провадженні. Здійснено науковий пошук особливостей проведення цієї експертизи в дослідженнях експертної спрямованості та інтерв’юванні експертів-психіатрів. З’ясовано, що експерт оцінює психічний стан померлої особи за її відсутності на підставі медичної документації особи та матеріалів кримінального провадження. Визначено, що експертно значима інформація не завжди є достовірною та достатньою для виконання експертом покладених на нього обов’язків. У такому разі експерт має скористатися правилами ч. 4 ст. 69 КПК України та відмовитися від давання висновку. В свою чергу, суд має сприймати висновок посмертної судово-психіатричної експертизи як джерело доказу, яке потребує ретельної перевірки та оцінки з метою постановлення законного судового рішення у кримінальному провадженні.

На підставі аналізу матеріалів судової практики доведено, що висновки посмертної судово-психіатричної експертизи використовуються у кримінальних провадженнях з метою оцінки: версії щодо можливості особи вчинити самогубство; психічного стану підозрюваного, обвинуваченого, особи, щодо якої передбачалося застосування примусових заходів медичного характеру, після їх смерті; достовірності показань або пояснень потерпілого, який помер; достовірності показань або пояснень свідка, який помер; наявності у діях експерта складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 КК України.

Запропоновано унормувати підставу закриття кримінального провадження у разі смерті особи, щодо якої передбачалося застосування примусових заходів медичного характеру та доповнити п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України новим суб’єктом – особою, стосовно якої передбачалося застосування примусових заходів медичного характеру. Констатовано, що кримінальні провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру не можуть бути закриті на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутності суб’єкта та суб’єктивної сторони кримінального правопорушення.