Державно-правовий механізм забезпечення свободи підприємництва в умовах воєнного стану

Анотація

У статті досліджено державно-правовий механізм забезпечення свободи підприємницької діяль- ності в умовах дії правового режиму воєнного стану, а також проаналізовані заходи, необхідні для забезпечення такої свободи.
Констатовано, що право на свободу підприємницької діяльності не належить до абсолютних прав особи, тому може піддаватися певним законодавчо визначеним обмеженням, особливо під час дії пра- вового режиму воєнного стану.
З’ясовано, що визначення загальних часових, змістовних «дозволів» і «заборон» у сфері забезпе- чення свободи підприємницької діяльності на загальнодержавному рівні і в мирний, і у військовий час здійснюється правовими актами глави держави, парламенту, уряду і центральних органів виконавчої влади, натомість «конкретизація» цих «дозволів» і «заборон» у сфері розвитку підприємництва, а також його практичне забезпечення, здійснюється низовою вертикаллю органів державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, зокрема, й засобом прийняття ними певних регуляторних актів. Зроблено висновок, що стан справ із забезпечення свободи підпри- ємництва в Україні під час дії правового режиму воєнного стану погіршився, порівняно з мирним часом. Причиною цього є не тільки війна або прогалини чи низька якість правового регулювання цих відносин, а здебільшого корупція і неналежна правозастосовна практика з боку органів публічної влади та їх посадових осіб.
Запропоновано систему кроків, необхідних для забезпечення свободи підприємницької діяльності та оптимізації функціоналу державно-правового механізму в Україні в цьому сегменті економічних відносин. Такими кроками є: дієве і системне знищення корупції; максимальна мінімізація суб’єктно- го складу та управлінського впливу у відносинах, пов’язаних з ліцензійно-документальним супро- водом підприємницької діяльності; автономний і рівновіддалений від уряду, міністерств, інших дер- жавних органів незалежний системний моніторинг за витратами бюджетних коштів, інвестиційних та інших фінансових ресурсів, звернених до сфери підприємницької діяльності, за безпосередньої участі громадських активістів та іноземних партнерів; посилення відповідальності за корупційну діяльність чи будь-яку причетність до неї; посилення вимог до формування суддівського корпусу та його відпо- відальності тощо.