Особливості застосування тимчасового доступу до речей і документів у процесі кримінального процесуального доказування

Анотація

Відповідно до ч. 2 ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) сторона обвинувачення як суб’єкт доказування у судовому розслідуванні отримує докази шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України. До інших процесуальних дій, які можуть бути способами отримання доказової інформації, належать: заявлення клопотань, скарг, заяв, відводів, а також окремі заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема, тимчасовий доступ до речей і документів, тимчасове вилучення майна, арешт майна. В даній статті хотілося б докладніше розглянути окремі особливості такої процесуальної дії, як тимчасовий доступ до речей і документів, передбачений главою 15 КПК.  Системний аналіз положень цієї глави, інших норм чинного КПК, а також практики їх застосування, дають підстави зробити висновок, що є недосконалість законодавчого регулювання з питання застосування тимчасового доступу до речей і документів у процесі кримінального процесуального доказування.

В публікації на підставі аналізу особливостей нормативної регламентації застосування тимчасового доступу до речей і документів висловлені зауваження до низки норм КПК, які закріплюють особливості застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження у процесі кримінального процесуального доказування під час досудового розслідування та запропоновані підходи до усунення їх недоліків. Дане питання по різному оцінюється як практиками, так і науковцями та активно застосовується під час кримінального провадження, що підтверджується даними судової статистики. Розглянуті теоретичні та практичні аспекти даної проблематики. В статті стверджується, що незважаючи на поширеність використання даного інституту, наявна значна кількість непорозумінь та суперечностей між теорією та практикою. В роботі висловлені критичні зауваження стосовно порядку нормативної регламентації та використання тимчасового доступу до речей і документів у процесі кримінального процесуального доказування.  Матеріали статті представляють як теоретичну, так і практичну цінність. Вони можуть бути використані для подальшого наукового дослідження особливостей застосування заходів забезпечення кримінального провадження у процесі кримінального процесуального доказування, а також для належного розуміння та здійснення правозастосовної кримінальної процесуальної діяльності.