Насилля щодо жінок під час збройного конфлікту – воєнний злочин чи геноцид?

Анотація

Розглядається питання, яке має на меті встановити зв’язок насилля над жінкою та збройним конфліктом і визначити різні ступені тяжкості цього злочину у міжнародному праві, та у національному кримінальному законодавстві.
Аналіз сучасних міжнародних відносин свідчить про те, що людству ще не вдається позбавитись війн та інших збройних конфліктів, які переважно є збройними конфліктами не міжнародного характеру. Це засвідчують події в колишній Югославії, Руанді, Афганістані, Іраку, Ліберії, на Кавказі, з 2014 року не виключенням стала і Україна, міжнарродний збройний конфлікт на території якої з 24 лютого 2022 переріс у повномаштабну війну розв’язану рф в маштабах яких Європа не знала з часів другої Світової війни.
Сучасні міжнародні відносини характеризуються зміною характеру конфлікту, появою ряду нових категорій та ситуацій, збільшенням числа жертв серед цивільного населення, все більшою інтернаціоналізацією збройних конфліктів неміжнародного характеру. У зв’язку з цим питання кваліфікації різних проявів геноциду є надзвичайно актуальним, тим більше в умовах триваючої повномаштабної війни розв’язаної росією.
Особлива увага надана автором положенням статуту Міжнародного кримінального суду та статуту Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії, які по суті формують сучасну доктрину кримінальної відповідальності за воєнні злочини та злочин геноциду.
Варто відзначити, що насилля над жінкою постає як воєнний злочин в більшості випадків, коли учасники воєнного конфлікту вчиняють дії, що містять склад злочину зґвалтування, в особистих цілях, але як тільки зазначені дії постають в межах політики чи плану керівництва, вчиняються з наказу командування та з метою залякування, в контексті етнічних чисток, нанесення тяжких психологічних травм, винищення певної групи людей об’єднаних за будь-якими ознаками, що є спільними для такої групи та ідентифікують її, можемо чітко вести мову про наявність в діях злочинців складу злочину проти людяності та геноциду. Також мусимо констатувати, що насилля над жінками було і залишається невід’ємним елементом збройного конфлікту, і на відміну від прецеденту жахливого розгулу насилля, засвідчений світовою спільнотою у колишній Югославії, який став відомий в основному завдяки роботі Трибуналу, інші збройні конфлікти не дають нам такої повноти розгляду масштабу насилля над жінками, оскільки ігноруються дані злочини, а через відсутність дієвого механізму притягнення злочинців до відповідальності, ми не маємо і змоги оцінити весь масштаб злодіянь який вчиняється по відношенню жінок під час конфлікту. Є надія, що дана ситуація зміниться, оскільки функціонує МКС, який повинен ефективно розв’язувати такі ситуації.
Дана стаття фактично підтверджує актуальність застосування міжнародного гуманітарного права в національному законодавстві та вказує на значні прогалини, які не можуть бути заповненні без допомоги міжнародного права в цілому.
Своєю роботою автор намагається привернути увагу вітчизняних законодавців до проблем імплементації міжнародного гуманітарного права в національне право України, та виокремити найбільш вагомі напрямки в цій сфері.