Характеристика міжнародних договорів «Debt-for-Nature Swaps»

Анотація

В статті досліджуються питання щодо міжнародних договорів обміну зовнішнього боргу країн Глобального Півдня (тобто країн, що розвиваються) на екологічні програми, які передбачають охорону навколишнього середовища. Обмін «борг-природа» зазвичай являє собою добровільну угоду, при якій сума боргу уряду країни, що розвивається, анулюється або зменшується кредитором в обмін на прийняття боржником фінансових зобов’язань з охорони навколишнього середовища.

Проаналізував поняття міжнародного договору, а також практику їх застосування, було зроблено висновок про можливість розподілу «Debt-for-Nature Swaps» на декілька видів: комерційні (тристоронні) договори, двосторонні та багатосторонні договори про обмін. Дослідивши зазначені види договорів, було з’ясовано основні відмінності між ними.

Незважаючи на позитивні моменти міжнародних договорів про обмін боргу на природу, які зазначені в статті, існують і негативні моменти, які  відмічаються: побоювання держав втратити суверені права на природні ресурси; час обговорення, який може бути доволі тривалим, що збільшує вартість операцій; фінансові ризики; погіршення стану навколишнього середовища за час підготовки договорів обміну; побоювання щодо ризику корупції та нераціонального використання ресурсів урядами країн із низьким рівнем доходу.

В статті зазначається, що дослідження може бути актуальним і для нашої країни, у зв’язку з можливим виникненням великої кількості проблем щодо навколишнього середовища внаслідок війни та вірогідних економічних проблем в країні.

Проте далеко не весь потенціал договорів про обмін вичерпано. Охорона навколишнього середовища пов’язана з водопостачанням, санітарією, розвитком інфраструктури, зміною клімату тощо. В цих напрямках в межах міжнародних договорів про обмін боргу на охорону навколишнього середовища зроблено поки що недостатньо. Тому є потреба удосконалення і розвитку системи укладання цих договорів, пошуку нових альтернативних фінансових механізмів, які будуть спрямовані на охорону довкілля, будуть більш ефективними для країн, що розвиваються, і країн, які мають кризові екологічні проблеми та сприятимуть соціально-економічному зростанню цих країн.