Дозвільна система як особливий вид діяльності органів публічної адміністрації

Анотація

У статті здійснено аналіз сучасних теоретичних уявлень про сутність понять «дозвіл» та «дозвільна система», на основі чого сформульовано авторське визначення поняття «дозвільної системи», розкрито її сутність та основні ознаки. На основі вивчення й аналізу наукових джерел та нормативно-правової бази визначено місце дозвільної системи в діяльності органів публічної адміністрації. З’ясовано, що поняття «дозвільна система» необхідно розглядати у двох аспектах: у широкому та вузькому розумінні. Обґрунтовано, що поняття дозвільної системи у вузькому розумінні фактично розкриває сутність здійснення контролю уповноваженого органу публічної адміністрації за обігом предметів, матеріалів та речовин, які становлять підвищену небезпеку для життя і здоров’я людини та щодо яких встановлено спеціальні правила або порядок. Як бачимо загальною ознакою серед представлених визначень поняття «дозвіл» є обов’язкова наявність окремого офіційного документа від уповноваженого суб’єкта, який надає відповідне право на щось, а також визначення об’єктів та предметів цього дозволу, «…тобто, хто, кому, де, на яких умовах і протягом якого терміну надає можливість здійснювати ту чи іншу діяльність, використовувати ті чи інші окремі предмети, речовини чи матеріали». Дозвільна система не «дозволяє» мати те чи інше право, а створює відповідний процесуальний формат для належної (адекватної, відповідної вимогам закону) його реалізації. Це стосується і багатьох інших прав людини і громадянина. Вони є цілком реальними і невідчужуваними, але для відповідної їх реалізації треба «розгорнути» (ініціювати і здійснити) передбачені законом процедури, пройти через усі передбачені законом стадії процесу. Правореалізація є процесуальною за своєю природою, важко уявити собі якісь складні правові відносини (а права людини є їх уособленням), які можна було б реалізувати без процесуального оформлення. З огляду на те, що повноваження щодо здійснення дозвільної системи у цій сфері покладено на органи поліції, зроблено висновок, що дозвільну систему у вузькому розумінні варто розглядати як дозвільну систему Національної поліції України.