Специфіка генези авторського права на окремих українських територіях у міжвоєнний період ХХ ст.

Анотація

Стаття присвячена особливостям законодавчого забезпечення авторського права на землях Східної Галичини, Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття у міжвоєнний період ХХ ст. Обґрунтовується теза про те, що єдиного підходу для регулювання авторського права на цих територіях не існувало, так само, як не було й єдиної системи законодавства у сфері інтелектуальної власності, адже ці землі в той час перебували в правовому полі Польщі, Румунії та Чехословаччини, а ще раніше – Австро-Угорської та Російської імперій.

Виявлено, що правова регламентація охорони авторського права у міжвоєнний період формувалося під впливом європейських та національних правових традицій. Встановлено, що румунське законодавство, яке поширювалася та територію Північної Буковини та Бессарабії, ґрунтувалося на консервативних підходах, тож новий закон Румунії (1923 року) опирався на пропрієтарну концепцію та тяжів до австро-угорської нормотворчої практики охорони авторського права. У Закарпатті діяв чехословацький закон про авторське право (1926 року), у якому хоч й були уніфіковані норми авторського права чеської, словацької та закарпатської частин держави, але за основу був взятий австрійський авторський закон 1895 року. Тоді як іншою була ситуація в Східній Галичині, яка увійшла до складу Польщі. Польська влада пішла шляхом розробки якісно нового, досить прогресивного закону у сфері авторського права (1926 року). Втім, у всіх трьох випадках, законодавець опирався на міжнародні стандарти, закріплені у Бернській конвенції про охорону літературної та художньої творчості 1886 року.

Виявлено, що позитивними тенденціями регулювання авторського права були поширення конвенційних принципів: подвійної природи авторських прав, презумпції авторства, єдності та винятковості авторського права, взаємності правової охорони прав автора та незмінюваності твору.

Зроблено висновок, що законодавство про авторське право в західних регіонах відповідало міжнародній охороні авторських прав та високому рівню правової культури. Це дозволило українській спільноті цих територій значно раніше, ніж на інших українських землях, долучитися до правових цінностей та сформувати повагу до автора і його інтелектуальної праці.