Правове регулювання стажування працівників як прояву трудової мобільності

Анотація

Авторка у статті доводить, що стажування може бути проявом трудової мобільності працівника, коли здійснюється у межах трудових відносин як підвищення кваліфікації, додаткова активність та гнучкість працівника у професійному розвитку та зростанні. Стажування працівників провадиться з метою набуття особою практичного досвіду виконання виробничих завдань і обов’язків на робочому місці на підприємстві після теоретичної підготовки до початку самостійної роботи під безпосереднім керівництвом досвідченого працівника. Стажування також є одним із складників прийняття на роботу підвищеної небезпеки, а також може бути підставою для отримання дозволу (свідоцтва, ліцензії, тощо) на здійснення певного виду професійної діяльності.

У статті встановлено, що спеціальний правовий механізм проходження стажування передбачений для працівників певних категорій, приміром, для державних службовців, науково-педагогічних та педагогічних працівників та ін.

Визначено, що метою стажування є набуття особою практичного досвіду виконання завдань і обов’язків на робочому місці до початку самостійної роботи під безпосереднім керівництвом досвідченого фахівця або вже в процесі трудової діяльності з метою розширення переліку професійних
компетентностей, тобто як прояв трудової мобільності працівника.

Авторка у статті аргументує, що умову про стажування працівника слід прописувати саме у трудовому договорі. І відтак, це означало б, що ця умова була б додатковою умовою трудового договору, а після його укладення вона, відповідно, ставала б обов’язковою для виконання сторонами. І як наслідок відносини, що виникли під час виконання цієї умови є трудовими, а договір не визнавався б договором про надання послуги. Якщо ж умова про стажування виникла не під час укладення трудового договору, а згодом, то у такому випадку вважаємо, що слід до трудового договору укладати додаткову угоду, в якій і прописувати умову про стажування. Якщо у такий спосіб регламентувати стажування, то це, по-перше, гарантувало б працівникам трудову мобільність, по-друге, відносини, що виникали під час такого стажування регулювалися б виключно нормами трудового права, і відповідно і відповідальність наставала б за законодавством про працю, по-третє, убезпечило б роботодавців від невиконання умов про проходження стажування та відпрацювання протягом певного строку саме у цього роботодавця, який оплачував стажування.