Категорія очікування у правовій концепції Вернера Майхофера

Анотація

Німецький правознавець Вернер Майхофер (1918-2009) у вітчизняній філософсько-правовій літературі найчастіше згадується у контексті його оригінального підходу до поєднання соціальної та екзистенціальної філософії. Пояснення понять міжлюдської комунікації, життєвих, соціальних ролей і становищ, а також випливаючих з них соціально-рольових очікувань та інтересів методологією одночасно соціальної та екзистенціальної філософії, дозволило правознавцю вести мову не лише про буття та смисл (зміст) права, але і про його цінність. Остання виражена автором через категорії очікування та інтересу. На сьогоднішній день у сучасній доктрині та судовій практиці велика увага приділяється розробленню поняття «правомірного очікування», однак їх зв’язок з майхоферськими напрацюваннями з цього питання поки не отримав належної уваги. Необхідність переосмислення значення названої філософсько-правової концепції може сприяти кращому розумінню інституту легітимного сподівання, зокрема з урахуванням того, що на даний час наукова доктрина офіційно визнана джерелом права. З огляду на зазначене, метою пропонованої розвідки є дослідження змісту та значення правої категорії очікувань у філософсько-правовій концепції Вернера Майхофера.

У результаті проведеного дослідження встановлено, що майхоферське розуміння поняття очікування є відмінним від усталеного у сучасній юридичній доктрині та судовій практиці, його правомірність не зумовлюється реалізацією особою належного їй суб’єктивного права, а обґрунтованість очікування не пов’язана із відповідністю закону. Воно виступає як основа будь-якої нормативної вимоги, приписує суб’єкту межі повинної та недозволеної поведінки у конкретній ситуації.

Очікування у розумінні німецького правознавця постають як основа права, яка міститься у соціальних образах і ролях та актуалізується, змінюється й реалізується під час відповідального прийняття рішень у життєвих ситуаціях. Такі очікування виступають аксіологічним критерієм процедури і результату правотворення, надаючи тим самим отриманому праву соціологічної нормативності та екзистенційної цінності. Право у такому розумінні зображується не лише як обов’язкове, але і як необхідне.