Компетенція Федерального конституційного суду Німеччини та Конституційного Суду України: порівняльно-правовий аналіз

Анотація

Роздуми про «можливі конституції Європи» можуть мати два напрямки. З одного боку, можна задаватися питанням про правову форму Європейського Союзу: той факт, що він більше не є конфедерацією держав, але ще й не федеративною державою, вимагає правової класифікації, для якої нова концепція Verfassungsverbund була створена в Німеччині, тобто конституційного союзу. З іншого боку, постає питання про те, які національні конституції, чи які частини цих конституцій, чи які окремі норми цих конституцій найкраще використовувати для побудови конституційного порядку в Європі.
Вирішення цього питання є не лише класичною місією порівняльного правознавства, а й чинного права Європейського Співтовариства, оскільки стаття 6 Контракту Європейського Союзу проголошує «спільними для всіх держав-членів» певні принципи західної конституційної держави та наказує розглядати фундаментальні права, «що випливають із спільних конституційних традицій країн-членів, як загальні принципи права Співтовариства». У рамках другого способу формулювання питання наступний опис стосується досвіду, отриманого під час використання елементів Конституції Німеччини для побудови інших європейських конституцій. У даній статті проведемо порівняльно-правовий аналіз повноважень Федерального конституційного суду Німеччини та Конституційного Суду України.
Можливість правового контролю гарантує верховенство конституції шляхом санкціонування порушення закону конституції шляхом скасування закону. Відповідно до досвіду, накопиченого до цього часу, автономний і незалежний конституційний суд із можливістю конституційної скарги є хорошим способом захисту прав людини. Конституційні суди мають частину кожної з існуючої державної монополії, а саме повноваження парламенту видавати закони та повноваження верховного суду тлумачити та застосовувати закони, прийняті парламентом.