Нормативна основа принципу гендерної рівності у законодавстві України про працю та зайнятість

Анотація

Метою статті є уточнення системи актів чинного законодавства України про працю і зайнятість, яка містить норми, що відображають комплексну сутність принципу гендерної рівності у сфері праці та зайнятості. Обґрунтовується позиція, у відповідності до якої нормативну основу принципу гендерної рівності складають міжнародно-правові акти (діють на території України в силу їх універсального обов’язкового характеру чи в результаті їх ратифікації українським Парламентом), а також акти національного законодавства, які містять, зокрема загальну ідею юридичної рівності чоловіка та жінки та/або ідею рівності чоловіка та жінки у сфері праці та зайнятості. Автором зазначається, що міжнародно-правовим рівнем нормативної основи принципу гендерної рівності у сфері праці та зайнятості охоплено: міжнародно-правові акти у сфері міжнародного правопорядку, прав людини, що стосуються гендерної рівності у сфері праці та зайнятості; міжнародно-правові акти у сфері праці та зайнятості, які проголошують гендерну рівність людей у відповідній сфері (конвенції Міжнародної організації праці). Національний рівень нормативної основи принципу гендерної рівності у сфері праці та зайнятості пов’язується із окремими нормами Конституції України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». жінки, котрі знаходяться у стані вагітності, народили дитину, годують немовлят, перебувають у вкрай вразливому стані (в контексті дії загального трудо-правового режиму). Відтак, такі жінки об’єктивно є менш конкурентними на ринку праці й потребують позитивної дискримінації (фактично – розширення позагендерного підходу до визначення правового статусу працівника), заходи щодо здійснення якої передбачаються трудовим законодавством України з огляду на те, що наша держава є соціальною та правовою. Зважаючи на це, жінки, котрі виконують соціальну роль матері, а материнство знижує їх конкурентність на ринку праці, володіючи позагендерним правовим статусом працівника, додатково наділяються статусом жінки-працівниці, що не є порушенням принципу гендерної рівності у сфері праці та зайнятості, а навпаки – важливою умовою його належної (соціально безпечної) реалізації.