Процесуальні та організаційні аспекти збору електронних доказів під час міжнародного співробітництва

Анотація

Стаття присвячені питанням міжнародного співробітництва під час кримінального провадження та особливостям збору електронних доказів, які знаходяться під управлінням закордонного постачальника послуг. Кримінальний процесуальний кодекс України не містить визначення електронних доказів, проте кримінальне судочинство все частіше стикається з необхідністю збору, оцінки та використання таких доказів для ухвалення вироків. Відсутність нормативної визначеності не сприяє єдності судової практики, особливо гостро постає питання щодо оцінки електронних доказів, одержаних у межах міжнародної правової допомоги. В таких ситуаціях доводиться оцінювати правомірність діяльності правоохоронного органу, дотримання конвенційних гарантій дотримання прав людини,  виконання зобов’язань  використовувати електронні докази виключно у тому провадженні, на запит у якому вони були одержані, перевіряти факт повторного звернення до центрального органу міжнародного співробітництва в іншій державі з клопотанням про надання дозволу про використання таких доказів в іншому провадженні, коли постала така потреба тощо.

         Суди розглядають клопотання прокурора про тимчасовий доступ до електронних даних або про проведення обшуку, при цьому інколи припускаються помилки, вказуючи юрисдикцію, де виникли докази, або де наступили наслідки злочинної діяльності. Процесуальні вимоги, які передбачені міжнародними актами, зумовлюють потребу звернення до держави, на території якої перебуває суб’єкт, який володіє, накопичує та здійснює управління даними.

Зміст клопотання, який надається до суду, повинен змістовно відповідати виду електронного доказу та способу його одержання в іншій юрисдикції, що не завжди враховується (клопотання про збереження доказів/зберігання доказів).

Збір електронних доказів відбувається шляхом складної процедури взаємодії між правоохоронними органами, постачальниками послуг, офіцерами зв’язку, аташе-офіцерами, які працюють в посольствах різних держав. Тому окрім процесуальних аспектів доцільно враховувати законодавство інших держав для ефективного використання організаційних правил (найбільш ефективних каналів одержання доказів).

Дослідження прогалин в чинному законодавстві та рекомендацій міжнародних експертів сприяє формуванню цілісного теоретичного бачення нормативного закріплення міжнародної взаємної правової допомоги для одержання електронних доказів та внесення пропозицій щодо закріплення такого механізму в спеціальному законі України.