До питання переведення наукових працівників на дистанційну форму зайнятості у зв’язку з воєнним станом

Анотація

У статті розглянуто особливості переведення наукових працівників на дистанційний режим зайнятості у зв’язку з воєнним станом. Зазначено, що сьогодні не існує жодних юридичних перепон для повноцінного впровадження дистанційної роботи для наукових працівників та не передбачає ні внесення змін до відомчих та локальних документів, ні якихось обов’язкових додаткових форм контролю, планування та звітності для дистанційних працівників. В умовах воєнного стану моральним обов’язком керівництва наукових установ є забезпечення встановлення дистанційного режиму роботи всім співробітникам, якщо це допускається характером виконуваних ними обов’язків. Водночас, зроблено висновок, що дистанційну роботу слід вважати не лише тимчасовим явищем на період воєнного стану, а й цілком прийнятною сучасною формою трудових відносин, яка, окрім того, є оптимальною для значної частини наукових співробітників і, людей інтелектуальної праці загалом. Зазначено, що кожен науковий працівник, який працює дистанційно, має самостійно визначити робоче місце та відповідати за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на обраному ним робочому місці, в тому числі і за межами країни. Установлено, що чинне українське законодавство не встановлює жодних територіальних обмежень щодо робочого місця працівника в умовах дистанційної роботи. Тому наукові працівники, перебуваючи за межами країни і використовуючи дистанційні технології, можуть цілком правомірно здійснювати наукову діяльність. При цьому під час воєнного стану якщо науковий працівник перебуває у трудових відносинах з державним підприємством, державна частка у статутному капіталі якого перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цього суб’єкта, він може працювати за кордоном у дистанційному режимі лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку.