Res judicata, остаточність і законна сила судового рішення: співвідношення понять

Анотація

Стаття присвячена розмежуванню понять res judicata, остаточності та законної сили судового рішення, які часто вживаються у юридичній літературі та судовій практиці як взаємозамінні категорії, іноді як складові одне одного, іноді як необхідні умови чи наслідки дії одне одного.

Стаття звертає увагу на те, що поняття «остаточність» часто вживається у двох контекстах. Перший зосереджений на властивості судового рішення як такого, яким завершується вирішення певного питання у відповідному провадженні, тобто мова йде про остаточність у самому провадженні, в якому рішення прийнято. З таким наповненням остаточність є однією з умов застосування принципу res judicata в наступних судових провадженнях, однак не самим цим принципом. Другий контекст стосується дії судового рішення для інших проваджень і з цим значенням «повага до остаточності» є синонімом поняття «повага до res judicata». Також автор звертає увагу на те, що поняття «res judicata» вживається двояко: для позначення принципу, який конкретизується у правилах про юридичні наслідки остаточного судового рішення, прийнятого в одному провадженні, для інших проваджень; а також для позначення остаточного судового рішення, яке виходить за межі суто того процесу, у якому його прийнято, тобто встановлює правову визначеність для сторін і, відповідно, може створювати згадані вище наслідки в інших судових провадженнях. У статті також обґрунтовується теза про те, що категорія «законна сила» стосовно судового рішення, хоча й успадкована з радянської доктрини, однак у сучасних умовах є корисною на практиці, не протистоїть і не конкурує з res judicata, а тому нею доцільно і надалі послуговуватись, перш за все, для створення прив’язки у часі до моменту, з якого судове рішення може набувати значення обов’язкового, остаточного і, відповідно, становити в окремих випадках res judicata.